Ніколи доти не бачив я в Аврорі стільки поліції. Там були автівки з усенького округу. Перше шосе було перекрите, перевіряли весь транспорт, що заїжджав і виїжджав із містечка. Я побачив начальника поліції Ґаррета Пратта з помповою рушницею в руці.
— Начальнику, я оце щойно ввімкнув радіо… — сказав я йому.
— Кепські, кепські справи!.. — відказав він.
— Що сталося?
— Та хтозна: Нола Келлерґан пішла з дому і пропала. Вчора ввечері її бачили на Сайд-Крік-лейн, й відтоді про неї нема ніяких звісток. Скрізь облави, ліс обшукують.
По радіо весь час передавали її прикмети: «Біла дівчина, на зріст 5,2 фута, вага — сто фунтів, довге світле волосся, зелені очі, вбрана у червону сукню. На шиї золотий ланцюжок з написом „НОЛА“». Червона сукня, червона сукня, червона сукня, повторювало радіо. То була її улюблена сукня. Вона вбрала її для мене. Отак. Ось що робив я вночі 30 серпня 1975 року.
Ми з Ротом сиділи нерухомо.
— І ви мали втекти разом відтіля? — запитав я. — Того дня, коли вона пропала, ви мали втекти?
— Так.
— Тим-то ви і сказали, що то ваша вина, коли зателефонували мені? Ви призначили їй побачення, а вона зникла дорогою до вас…
Він сумно кинув.
— Гадаю, якби не те побачення, то вона, може, була б жива…
Коли ми вийшли з кімнати для побачень, Рот сказав, що ця історія з утечею — просто-таки катастрофа і, не дай боже, вона випливе. Якщо обвинувачення про це взнає, Гаррі клямка. Ми попрощалися на паркувальному майданчику, і вже в салоні автівки я розгорнув записник і прочитав те, що написав там Гаррі.
«Маркусе, в моєму кабінеті є порцелянова ваза. На дні лежить ключ. Це ключ від моєї шафки у роздягальні фітнес-клубу в Монберрі. Номер шафи 201. Спаліть усе. Мені загрожує небезпека».
Монберрі — то було містечко по сусідству з Авророю, розташоване за десять миль углиб штату. Заїхавши пополудні до Гусячої бухти і знайшовши ключ у вазі, я відразу ж подався до Монберрі. В тому містечку був лише один фітнес-клуб — у модерній споруді зі шкла на головній вулиці. В порожній роздягальні я знайшов шафку номер 201 і відімкнув її. Там був тренувальний костюм, протеїнові батончики, рукавички для гантелей і та скринька, що я кілька місяців тому знайшов у Гаррі в кабінеті. Все було на місці: світлини, вирізки з газет, Нолина записка. Знайшов я там і стос пожовклих аркушів, зібраних під одною палітуркою. Титульна сторінка була без назви. Я проглянув наступні: то був рукописний текст і вже з перших рядків я збагнув, що це рукопис «Початків зла». Кілька місяців тому я шукав його в кабінеті, а він лежить у шафі якогось фітнес-клубу. Я вмостився на лаві й заходився гарячково переглядати кожну сторінку: почерк був чудовий, письмо без огріхів. Якісь люди зайшли до роздягальні й почали перевдягатися, та я не звернув на них уваги, бо не міг відірватися від тексту. Гаррі написав такий шедевр, який кортіло написати і мені. Сидів у тому шинку за столом і написав оці геніальні рядки, ці фрази, що зворушили всю Америку, ретельно сховавши за ними свою історію кохання з Нолою Келлерґан.
Повернувшись до Гусячої бухти, я вчинив точнісінько те, про що і попросив мене Гаррі: розпалив коминок у вітальні й покидав туди все, що було у скриньці: лист, світлини, вирізки з газет і врешті рукопис. Мені загрожує небезпека, написав він. Про яку небезпеку йдеться? Спалахнуло полум’я, і Нолин лист швидко перетворився на купку попелу, світлини почорніли посередині, потім зайнялися і зникли у вировиську вогню. Рукопис раптом спалахнув жовтогарячим полум’ям, і сторінки перетворилися на темні клапті. Я сидів перед каміном і дивився, як зникає історія кохання Гаррі та Ноли.
Вівторок, 3 червня 1975 року
Того дня була кепська погода. Вечоріло, на березі порожньо. Відколи він приїхав до Аврори, небо ще ніколи не було таке темне й насуплене. Океан шаленів, бризкаючи піною і здіймаючись бурунами: ось-ось мав уперіщити дощ. Ота негода і змусила його вийти з дому; він спустився дерев’яними східцями, що вели з тераси на берег, і сів на піску. Поклав на коліна блокнот і заходився писати: буря завжди його надихала, в нього з’являвся задум великого роману. Останніми тижнями в нього виникло декілька нових ідей, та жодної він не міг утілити: то початок не годився, то кінцівка.