Того понеділка, коли в залі з’явився Гаррі, я відпрацьовував перед люстром бойову стійку. В спортивному костюмі він мав такий же елегантний вигляд, як і в своєму піджаку. Ввійшовши, він здалеку привітався зі мною і кинув: «Не знав, пане Ґольдмане, що ви теж полюбляєте бокс». А потім заходився працювати з боксерською грушею у кутку. В нього був чудовий удар, а рухався він спритно і вміло. Мені дуже кортіло поспілкуватися з ним, розповісти, як після лекції мене викликав Перґал, поговорити про лизунець і свободу слова, сказати, що я тепер головний редактор університетського часопису і про те, як захоплююся ним. Та я був такий схвильований, що не наважився підійти.
Наступного понеділка він знову прийшов і бачив, як я лупцюю Джареда. Стояв біля рингу і зацікавлено дивився, як я безжалісно та за всіма правилами гамселю приятеля, а потім сказав, що я непоганий боксер, аж йому самому захотілося знову взятися боксувати, щоб не втратити форми, і що мої поради будуть йому корисні. Йому було за п’ятдесят, та під просторою футболкою вгадувалося міцне, дуже тіло; він уміло місив грушу, впевнено тримався на ногах, зберіг стійку, всі рефлекси і трохи сповільнену, але впевнену рухливість ніг. Я запропонував йому для початку трохи потренуватися з грушею, і ми це робили цілісінький вечір.
Прийшов він і наступного понеділка, й опісля. А я став, сказати б, його особистим тренером. Отак і на тренуваннях і зав’язалися поміж нами щирі стосунки. Часом після тренувань ми сідали вдвох на лавці в роздягальні, щоб обсохнути і трохи побалакати. За кілька тижнів сталося те, чого я так боявся: Гаррі закортіло вийти на ринг і побоксувати зі мною три раунди. Звісно, я не зважився його молотити, а він залюбки кілька разів угатив мене в щелепу і послав у нокдаун.
Він реготав, казав, що давно так не тішився і вже й забув, як це весело. Відгамселивши мене, як гаман, і обізвавши хирляком, він запропонував разом повечеряти. Я провів його до студентської їдальні на велелюдній вулиці Берроузу, й, наминаючи жирні гамбургери, ми говорили про книжки і письменницьке ремесло.
— Ви вдатний студент, — сказав він, — знаєте, що й по чім.
— Дякую. А ви прочитали моє оповідання?
— Ще ні.
— Мені дуже хочеться знати, що ви про нього думаєте.
— Добре, друже, якщо це дасть вам задоволення, обіцяю, що перегляну і скажу свою думку.
— Тільки без будь-яких скидок.
— Згода.
Він назвав мене «друг», і я був просто-таки у захваті. Того ж вечора я зателефонував батькам і сповістив, що всього за декілька місяців після вступу до університету вже вечеряю з великим Гаррі Квебертом. Матінка мало не здуріла від щастя й обдзвонила половину знайомих, вихваляючись, що її розумака Маркус, Неперевершений, вже свій чоловік у найвищих літературних колах. Незабаром він стане великим письменником, не сумнівайтеся.
Вечеря після боксу стала частиною нашого понеділкового вечірнього ритуалу, і ніщо вже не змогло б йому завадити. Як ніколи, я почувався Неперевершеним: ще б пак, адже в мене були особливі стосунки з Гаррі Квебертом, і віднині по четвергах, коли я виступав на його лекціях, він звертався до мене на ім’я, а решта студентів задовольнялися звичайнісінькими «пан» або «панно».
За кілька місяців, десь у січні чи в лютому, незабаром після різдвяних вакацій, під час чергової понеділкової вечері я знову запитав Гаррі, що він скаже про моє оповідання, бо досі він і словом про нього не обмовився.
Повагавшись, він перепитав:
— Маркусе, вам справді кортить це знати?
— Авжеж. І покритикуйте мене, прошу вас. Я тут для того, щоб навчатися.
— Ви добре пишете. У вас неабиякий талант.
Я зашарівся з утіхи й нетерпляче вигукнув:
— А ще?
— Ви, звісно ж, дуже обдарований хлопчина.
Я аж не тямився від захвату.
— Але ж мені щось треба і вдосконалити, так?
— Та певно. Знаєте, у вас величезний потенціал, але все, що я прочитав, нічогісінько не варте. А як відверто, то воно препогане. Взагалі нікуди не годиться. До речі, це стосується й решти матеріалів, які я бачив у тому часописі. Вирубувати ліс задля того, щоб друкувати таке лайно, це злочин. На всіх дурнуватих писак у цій країні лісів не настачити. Треба зробити зусилля над собою.