Спершу хотів був винайняти дім у Мені, та один агент із нерухомості переконав мене обрати Аврору. Він розповів, що там є дім, про який тільки мріяти можна і який достеменно відповідав тому, що я шукав, а стоїть він у Гусячій бухті. Ледь під'їхавши до будинку, я відразу ж у нього закохався. То було те, що треба, — спокійний, первісний притулок, та й не такий уже віддалений, бо Аврора лише за декілька миль. Місто теж мені сподобалося. Тихо, мирно, дітлахи безтурботно граються на вулицях, рівень злочинності нульовий; куточок із поштової листівки. Дім був дорогий для мене, та агенція з нерухомості погодилася поділити оплату на два рази, і я подумав: якщо витрачати небагато, то зможу викрутитися. І я не помилився, бо те рішення змінило все моє життя: книжка, що я написав того літа, принесла мені багатство і славу.
В Аврорі понад усе мені подобалося те, що я хутко здобув особливий статус: в Нью-Йорку я був лише вчитель літератури і невідомий письменник, а в Аврорі — Гаррі Квеберт, письменник із Нью-Йорка, який приїхав сюди писати новий роман. Знаєте, Маркусе, ця ваша шкільна історія з Неперевершеним, коли ви, задля того, щоб бути на першому місці, всіляко ухилялися зіставлень із іншими людьми, — так ось, те саме сталося тут зі мною. Я був молодий, упевнений в собі, елегантний, привабливий, показний, освічений, та ще й поселився в чудовому маєтку, в Гусячій бухті.
Поки мешканці міста не знали мого імені, про мої успіхи вони судили з того, як я поводився і в якій оселі жив. Цього було доста: всі подумали собі, що я — нью-йоркська зірка, і я враз там зробився знаменитістю. В Нью-Йорку мене не цінували як письменника, зате відразу оцінили в Аврорі. Я подарував міській бібліотеці декілька примірників першої книжки, що взяв їх із собою, й, уявіть собі, цей жалюгідний стос аркушів, на який у Нью-Йорку ніхто й дивитися не хотів, в Аврорі у всіх викликав неабиякий захват. Це було 1975 року, задовго до інтернету й решти передових технологій, в малесенькому містечку штату Нью-Гемпшир, що шукало сенс свого існування і здобуло в моїй особі зірку місцевого масштабу, про яку завжди мріяло.
До Гусячої бухти я повернувся десь об одинадцятій вечора. Звернувши на посипану жорствою дорогу, що вела до хати, раптом угледів у світлі фар чоловіка в масці, який притьмом побіг до лісу. Я загальмував і, заволавши, виліз із автівки, маючи намір наздогнати зловмисника. Аж погляд мій упав на яскраве світло коло будинку: там щось палало. Я побіг перевірити і побачив, що «корвет» Гаррі горить мов свічка. Полум’я гоготіло, в небо здіймався стовп чорного диму. Я гукав на поміч, та не було кого гукати. Довкола був лише ліс. Шиби «корвета» луснули від високої температури, метал уже коробило, й полум’яні омахи, що спалахнули з подвійною силою, лизнули стіни гаража. Я нічого не міг удіяти. Маєток палав.
26. Н-О-Л-А
(Аврора, Нью-Гемпшир, субота, 14 червня 1975 року)
— Письменники, Маркусе, такі вразливі тому, що можуть зазнавати двох видів любовних мук; тобто вдвічі більше, ніж усі нормальні люди, — мук від кохання й мук від книжки. Писати книжку — все одно що когось кохати: це може завдавати неабиякого болю.
Службова інструкція
ДО УВАГИ ПЕРСОНАЛУ!
Як ви всі помітили, в нашому закладі вже з тиждень щодня снідає Гаррі Квеберт. Пан Квеберт — великий нью-йоркський письменник, йому треба приділяти особливу увагу. Всі його потреби задовольняти дуже тактовно. В жодному разі не турбувати.
Столик номер 17 зарезервовано за ним аж до нових розпоряджень. Він має бути завжди для нього вільний.
Тамара Квінн
Рівновагу порушила пляшка з кленовим сиропом. Щойно вона поставила її на тацю, як та похитнулася; намагаючись її підхопити, вона сама заточилася і разом із тацею з гуркотом полетіла додолу.
Гаррі перехилився через шинквас.
— Ноло, з вами все гаразд?
Вона підвелася, трохи приголомшена.