— О Гаррі, це чудово! Я вперше бачу справжнього письменника. Мені так багато хочеться у вас запитати…
— Наприклад?
— Як ото люди пишуть?
— Воно саме вдається. В голові крутяться різні думки, а потім перетворюються на фрази і вихлюпуються на папір.
— Ото, мабуть, добре бути письменником!
Він глянув на неї — і просто закохався до нестями.
Н-О-Л-А. Вона сказала, що суботами працює в «Кларксі», і наступної суботи він з раннього ранку вже був там. Цілий день він сидів і дивився на неї, милуючись кожним її рухом. Потім згадав, що їй лише п’ятнадцять, і йому стало соромно: якщо хтось у цьому місті здогадається, які почуття в нього до цієї маленької кельнерки з «Кларксу», у нього будуть неприємності. Тоді, щоб не викликати підозр, він почав приходити снідати у «Кларкс» щодня. Вже понад тиждень він корчив із себе завсідника, вдавав, ніби щодня приходить працювати, просто так, незалежно ні від чого: ніхто не повинен був знати, що по суботах серце його калатає частіше. І щодня, сидячи за робочим столом, на терасі Гусячої бухти і в «Кларксі» він писав лише одне — її ім’я. Н-О-Л-А. Цілі сторінки, аби лиш називати її на ймення, милуватися нею, змальовувати її. Сторінки, що він їх потім видирав і спалював у залізному кошику для паперів. Якщо хтось знайде ті сторінки, йому клямка.
Пополудні, у самісінькому розпалі ланчу, Нолу заступила Мінді; це було незвично. Нола чемно підійшла попрощатися; з нею був чоловік, Гаррі здогадався, що то її батько, превелебний Девід Келлерґан. Він прийшов трохи раніше і випив коло шинквасу шклянку молока з гранатовим соком.
— До побачення, пане Квеберте, — сказала Нола. — На сьогодні я закінчила. Та хочу познайомити вас зі своїм батьком, отцем Келлерґаном.
Гаррі підвівся, й чоловіки приязно потиснули один одному руки.
— То ви і є той славетний письменник, — усміхнувся Келлерґан.
— А ви той самий отець Келлерґан, про якого так багато тут говорять.
Девід Келлерґан звів брови.
— Не звертайте уваги на всі ті балачки. Люди завжди перебільшують.
Нола дістала з кишені афішку і простягнула Гаррі.
— Пане Квеберте, сьогодні в школі концерт із нагоди закінчення навчального року. Тому я й повинна піти раніше. О п’ятій вечора. Прийдете?
— Ноло, — лагідно дорікнув їй батько, — дай спокій бідолашному панові Квеберту. Що йому робити там, скажи на милість?
— Це буде так гарно! — захоплено вигукнула вона.
Гаррі подякував Нолі за те запрошення й попрощався.
Він дивився крізь вітрину їй услід, аж вона звернула за ріг, а потім повернувся до Гусячої бухти і знову поринув у свої нотатки.
Друга година дня. Н-О-Л-А. Він просидів за письмовим столом дві години, та не написав жодного рядка, бо не міг відірвати погляду від годинника. Йому не можна йти до школи — туди йому зась. Та попри всі мури і в’язниці, він усе одно хотів бути з нею: його тіло скніло в Гусячій бухті, та дух танцював на березі з Нолою. Третя година. Четверта. Він вчепився в ручку, щоб не підвестися. Їй п’ятнадцять років, таке кохання йому заборонене. Н-О-Л-А.
За десять до п’ятої Гаррі у вишуканому темному костюмі ввійшов до шкільної актової зали. Там голки не можна було пропхнути: на концерт зібралося все місто. Пробираючись поміж рядами, він не міг позбутися відчуття, що батьки учнів дивляться на нього і наче кажуть: «А ми знаємо, чому ти тут». Йому стало страшенно незручно, він сів у перше-ліпше крісло і сповз нижче, щоб його ніхто не побачив.
Розпочалися урочистості; спершу виступив препоганий хор. Потім був духовий ансамбль, теж не ліпший, зоряні танцівниці без блиску, бездушна гра в чотири руки і безголосі співачки. Потім світло погасло; прожектор висвітив на сцені яскраве кружало. І вийшла вона, в блакитній сукні з лелітками, що бризкала тисячами іскор. Зала затихла; вона вмостилася на високому стільці, поправила пришпильку і підсунула ближче мікрофон, що стояв перед нею. Потім чарівливо всміхнулася глядачам, взяла до рук гітару і раптом заспівала Can't Help Falling in Love with You[8] у власному аранжуванні.
Публіка сиділа, роззявивши роти; і тієї миті Гаррі збагнув, що доля, скерувавши його до Аврори, провадила до Ноли Келлерґан, найфантастичнішої дівчини, що він зустрічав у своєму житті й якої не зустріне більше ніколи. Може, його доля не в тому, щоб бути письменником, а в тому, щоб його кохала ця неймовірна юна жінка; хіба може бути прекрасніша доля? Все це так його зворушило, що наприкінці виступу, коли вибухнули оплески, він підвівся і пішов собі. Хутчій повернувся до Гусячої бухти, сів на терасі й, попиваючи віскі, заходився нестямно писати: Н-О-Л-А, Н-О-Л-А, Н-О-Л-А. Він не знав, що вдіяти. Поїхати з Аврори? А куди? Назад у нью-йоркський рейвах? Він найняв цей будинок на чотири місяці й половину вже заплатив. Він приїхав писати книжку, і він повинен її написати. Він мусить зібратися на дусі й поводитись, як письменник.
8
Популярна американська пісня, створена на основі французької