Така складна особистість, як Разом-Нас-Багато, могла знайти свою нішу лише серед таких привітних людей, як перераховані мешканці закутку під мостом. І вони радо надали йому, чи їм, рівну частку в своєму братстві та місце біля димучого багаття. Людина, що була собою не довше ніж п’ять хвилин поспіль, цілком пасувала до їхнього гурту.
Ще однією річчю, котра об’єднувала гурт (хоча, мабуть, ніщо не могло об’єднати Разом-Нас-Багато), була готовність повірити в те, що собака може розмовляти. Члени гурту, що грілися поблизу тьмяного багаття, були певні, що їм доводилось розмовляти з багатьма об’єктами — такими, як стіни, наприклад. У порівнянні з цим собака був дрібницею. Також вони з повагою ставились до того факту, що Гаспид{9} мав найгостріший розум серед них усіх, і ніколи не пив рідин, які роз’їдають те, у що їх налито.
— Спробуймо ще раз, гаразд? — сказав він. — Якщо ви продасте тридцять штук оцього, вам дістається долар. Цілий долар. Зрозуміло?
— Креветко!
— Кря!
— Го-го!
— Скільки це вийде старих черевиків?
Гаспид зітхнув.
— Арнольде, на ці гроші ти можеш купити стільки старих черевиків, що…
З боку Разом-Нас-Багато почулося бурмотіння, і решта гурту одразу замовкла. Ніхто не міг передбачити, якого коника викинуть Разом-Нас-Багато, якщо перед цим вони мовчали довше хвилини.
Завжди була загроза, що це виявиться Душило.
— Дозвольте поцікавитись, — вимовив Разом-Нас-Багато чудернацьким хрипким дискантом.
Всі розслабилися: це було схоже на Леді Герміону. Вона проблем зазвичай не створювала.
— Так, шановна пані, — промовив Гаспид.
— Це часом не буде… роботою?
Жахливе слово кинуло всіх присутніх у вир холодного поту.
— Йопть!
— Кря!
— Го-го?!
— Креветко!!!
— Ні-ні-ні, — поспішно заговорив Гаспид. — Хіба ж це схоже на роботу? Яка ж це робота? Просто роздаєш оці штуки й отримуєш гроші — хіба це можна назвати роботою?
— Я ненавиджу роботу! — закричав Домовина Генрі. — Я соціально неадекватний індивід, не придатний ні до якої роботи!
— Ми ніколи не працюємо, — додав Колобок Арнольд. — Ми джен-тель-мени, ми не якісь там про-ле-та-рі!
— Кхм, — сказала Леді Герміона.
— Леді та джен-тель-мени, — галантно уточнив Арнольд.
— Ця зима видалась досить паскудною. Гроші можуть дуже знадобитись, — зауважив Качур.
— Для чого?
— Арнольде, за долар на день ми зможемо вести королівське життя!
— Тобто нам повідрубують голови?
— Ні, просто…
— Або хтось залізе в наш туалет із розпеченою кочергою, і…
— Ні! Я мав на увазі, що…
— А може, нас потоплять у бочках з портвейном?
— Арнольде, це не королівське життя — це королівські смерті!
— Не уявляю собі такої бочки портвейну, яку ти не висушив би кількома ковтками, — промимрив Гаспид. — То що, панове? Тобто — то що, пані та панове? Мені — тобто, даруйте, Ронові — сказати тому хлопцеві, що ми згодні?
— Гаразд.
— Окей.
— Го-го.
— Креветко.
Всі поглянули на Разом-Нас-Багато. Його губи заворушилися, обличчям промайнуло кілька гримас, і врешті він підняв угору руку з п’ятьма розчепіреними пальцями.
— Кваліфікована більшість, — підсумував Гаспид.
Пан Шпилька припалив сигару. Паління було його єдиною вадою. Принаймні, це була єдина з його вад, котру він сприймав як ваду. Всі інші були просто професійними навичками.
Пан Тюльпан теж мав силу-силенну вад, але сам він вважав такою лише звичку до дешевого лосьйону після гоління (мусить же чоловік щось пити?). Наркотики не рахувалися хоча б тому, що єдиний випадок, коли панові Тюльпанові вдалося розжитися справжніми наркотиками, стався після пограбування лікаря-коновала. Пан Тюльпан прийняв тоді дві великі пілюлі з лікаревих запасів, і кожна вена на його тілі миттю перетворилася на товстенний фіолетовий шланг.
Пан Шпилька та пан Тюльпан не були якимись там грабіжниками — принаймні, вони не вважали себе грабіжниками. Не були вони й злодіями — принаймні, вони ніколи не назвали б себе злодіями. Також вони не асоціювали себе з Найманцями. Найманці вишукано вдягалися і мали правила. Шпилька та Тюльпан — «Нова фірма», як полюбляв називати їх пан Шпилька — ніяких правил не мали.
Вони воліли думати про себе як про швидку допомогу. Вони були людьми, котрі потрапляли до яких завгодно місць і здійснювали які завгодно дії.