— Камінцями. Не готівкою.
— Безумовно. Та й навряд чи мої клієнти підписали б вам чек. Ви отримаєте дорогоцінності ввечері. І, напевне, я повинен згадати ще про одну річ.
Сухі пальці зашурхотіли сухими аркушами в сухому портфелі, й зомбі передав панові Шпильці папку.
Пан Шпилька почав читати, потім швидко перегорнув кілька сторінок.
— Можете показати своїй мавпочці, — сказав пан Підступп.
Пан Шпилька встиг схопити руку пана Тюльпана до того, як та зіткнулася з головою зомбі. Пан Підступп і оком не зморгнув.
— У нього вся наша історія, пане Тюльпане!
— То й що? Я зараз, мля, відірву його мертву головешку!
— Не відірвете, — сказав пан Підступп. — Ваш колега пояснить, чому.
— Тому що наш підступний друг зробив чимало копій, авжеж, пане Підступп? І, напевне, зберігає їх у найрізноманітніших місцях на випадок своєї смер… е-е-е… на випадок…
— Непорозумінь, — рівно сказав пан Підступп. — Чудово. Ви маєте дуже цікаве минуле, джентльмени. І ви досить молоді. Завдяки своїм талантам ви за короткий час пройшли довгий шлях і отримали певну репутацію в обраній вами справі. І хоча я не маю жодного уявлення про ваше нинішнє завдання — ані найменшого уявлення, наголошую — я не сумніваюся, що ви справите враження на нас усіх.
— Він знає про дільце у Квірмі? — спитав пан Тюльпан.
— Так, — відповів пан Шпилька.
— Про дріт, лебідку і того, мля, банкіра?
— Так.
— І про цуценятко й того малюка?
— Тепер і про це теж, — сказав пан Шпилька. — Він знає майже все. Дуже розумно. Гадаєте, пане Підступп, вам відомі й місця поховання тіл?
— Я спілкувався з деким із них, — відповів пан Підступп. — Але, схоже, ви ніколи не чинили злочинів на території Анк-Морпорку — інакше, звісно, я б із вами й не говорив.
— Звідки він взяв?! — обурився пан Тюльпан.
— Наскільки я розумію, ви раніше ніколи не бували в цьому місті.
— То й що? Сьогодні ми, мля, мали цілий день!
— Вас упіймали?
— Ні!
— В такому разі, ви не здійснювали злочинів. Чи можу я висловити надію, що ваші справи в цьому місті не передбачають і надалі ніяких порушень закону?
— Поза всяким сумнівом, — сказав пан Шпилька.
— Тутешня Варта в деяких випадках виявляє неабияку наполегливість. А численні Гільдії ревно охороняють свої професійні інтереси.
— Ми глибоко поважаємо поліцію, — запевнив пан Шпилька. — І високо цінуємо її самовіддану працю.
— Ми обожнюємо поліцію, мля, — додав пан Тюльпан.
— Якби хтось організовував поліцейський бал, ми перші купили б квитки, — сказав пан Шпилька.
— Особливо якби це було в якійсь старовинній залі, — вставив пан Тюльпан. — Ми ж любимо красу.
— Я лише хотів переконатись, що ми порозумілися, — сказав пан Підступп, із клацанням застібаючи свого портфеля.
Він підвівся, кивнув на прощання і дерев’яною ходою полишив приміщення.
— Що за… — почав пан Тюльпан, але пан Шпилька приклав пальця до вуст.
Тихо перетнувши кімнату, він раптом рвучко відчинив двері. Але адвоката за ними не було.
— Він же, мля, знає, яке в нас завдання, — гарячково прошепотів пан Тюльпан. — Якого він прикидається?
— Бо він юрист, — відповів пан Шпилька. — Гарне тут місце, — додав він голосно.
— Ха! — зневажливо сказав пан Тюльпан. — Я спочатку помилився, але потім побачив, що ось це — ніяке не бароко, а нещасна копія пізнього вісімнадцятого століття. Всі пропорції неправильні. А оті колони в залі? Ефебський стиль шістнадцятого століття з джелібейбськими шпилями часів, мля, Другої Імперії! Я ледве стримався, щоб не реготати.
— Авжеж, — погодився пан Шпилька. — Як я вже зазначав, пане Тюльпане, в багатьох відношеннях ви таки дуже неординарна особистість.
Пан Тюльпан підійшов до завішеної тканиною картини й відтягнув покривало.
— Гм. Да-Квірмі, мля, — сказав він. — Я бачив репродукції. «Жінка з тхором». Він написав це, коли щойно переїхав з Геної й перебував під впливом Караваті. Бачиш ці мазки пензля? І як структура цих мазків керує поглядом? Зверни увагу на світло, що ллється з вікна за її, мля, спиною. І як ніс тхора ніби слідкує за тобою, коли ти пересуваєшся кімнатою, дивлячись на картину. Він, мля, був справжній геній. Мені не соромно зізнатись, що якби я був тут один, я би просльозився.
— Гарна картина.
— Гарна?! — скрикнув пан Тюльпан у відчаї від невігластва колеги. Підійшовши до статуї біля дверей, він уважно вивчив її поглядом, після чого легенько пробіг пальцями по мармуру.
— Я так і думав! Скольпіні, мля! Закладаюсь на що завгодно. Але я ніколи не бачив цього в каталогах. І це стоїть у пустому будинку, де хто хочеш може зайти й потягти що завгодно!