— І не побачиш більше. Але одна така мить вартує усіх наших випробувань.
— Так, це правда.
Коли сонце заховалося, лягли вони, щасливі, і заснули.
Мураха встав раненько і поки Зява ще спав, обійшов усю скелю. З усіх боків був камінь. Хробак не прориє і не видряпається. «Що ж робити?» — думав мураха.
Прокинувся хробак. Він був задоволений і щасливий.
— Ти поки спав, я тут все облазив. В мене погані новини. Усюди камінь. Зайти-то ми сюди зайшли, а от вийти… Які будуть ідеї?
— Мені й тут добре, я нікуди не хочу йти.
— Що? А їсти ти тут що будеш?
— Буду на воді одній жити.
— А про мене ти подумав? Я на воді не зможу жити. Мені трава потрібна. Я ж не скельний, а лісовий мураха! Чи тобі вже до мене байдуже? — мураха розізлився.
— Не гарячкуй, щось придумаємо.
Та не думалося хробакові. Сидів собі на краєчку скелі і милувався краєм світу.
Вусик ходив з боку в бік і розмірковував. Річкою назад не повернешся, бо проти течії не попливеш. Вниз річкою пливти — це буде ще далі від рідного лісу. Долізти назад — сил не вистачить. Єдиний, хто міг їх врятувати, це Орел. Але як до нього підійти? Аж раптом мураха, який безперестанку ходив цілий день, зупинився, підняв догори лапку і вигукнув:
— Знайшов! Я знаю, як ми повернемося додому.
— Цікаво як?
— Ми полетимо!
— Не сміши мене! Народжений повзати, літати не може!
— Ми на Орлі!
— Мураха на Орлі? — Зява зареготав.
— Пам'ятаєш, я теж колись сміявся із твоєї мрії? — розсердився мураха.
— Добре не буду, я тобі вірю. — хробак зрозумів, що це серйозно. — Розповідай свій план.
В полудень, коли Орел повинен був прилетіти на водопій, друзі сховалися під листочком і стали чекати. Орел з'явився так само, як і вчора. Тільки-но напився, як Мураха з хробаком вилізли, вклонилися і кажуть:
— Доброго дня, Ваша Високосте! — Орел здивовано оглянувся.
— Ми посланці із далекого Чарівного лісу. Усе лісове птаство послало Вам низький уклін і запрошення на відвідини. Наготували для Вашої Величності там 183 чарівних добірних зернини.
— Для мене?
— Так, саме для Вас, Пташинська Світлість. Найкращі зернини. Чарівні зернини.
Здивувався Орел. Не було ще такого, що б його хтось так припрошував у гості. І ще й з чарівними зернинами. Хоч скуштую, що це таке.
— Добре. Я згоден. Летимо до Чарівного лісу! А дорогу знаєте?
— Знаємо! Треба повздовж річки летіти на схід.
Залізли Зява з мурахою на Орла і той полетів. Піднявся під хмари, високо-високо.
— Яка краса! — захоплено шепотів мураха, споглядаючи донизу.
— Яка ж все таки Україна красива. І річки, і озера, і ліса — все є. — Зява навіть мріяти не міг, що це побачить. Та ще й з Орла!
Орел — то могутній птах. Ще вечір не настав, як вже на обрії з'явилися краєвиди рідного Чарівного лісу. А ось і головна лісова галявина. Тут завжди багато птахів. Хто просто побазікати приходить, хто у справах.
— Ось ми і прилетіли, пане Орел! Шукайте собі місце для посадки. — скомандував мураха.
Орел облетів галявинку і посеред неї приземлився. Прямісінько у центрі. Сів на пеньочку, крила склав і споглядає на всіх гордо.
Побачили лісові птахи Орла, перелякалися, поворушитися бояться. А серед них і горобець, який закладався.
— Почекайте, Ваша Високосте, зараз ми все організуємо. — Вусик чинно з Орла зліз і до горобця рушив. Підійшов до нього і каже:
— Ти пам'ятаєш, як закладався зі мною на хробакову мрію?
— Пам'ятаю.
— Ось хробак Зява, мій друг. А ось Орел з Краю світу, наш друг. Бачиш?
— Бачу.
— То лети і неси мої зернята. Але дивись, найкращі неси. Через годину — першу половину, а як сонце сяде — другу! А не принесеш — Орлу розкажу. Він брехунів не любить!
— Добре-добре! Я зрозумів. — горобець полетів по зернятка.
Зібрав горобець усіх своїх братчиків, розказав, як він з мурахою заклався і програв. Не забув і про Орла розказати. Зрозуміли ті, що треба родичу допомогти, а то лихо буде. Розлетілися у різні боки і кожен із зернятком повернувся. Наскладали біля Орла велику торбинку, а в ній 183 зернини.
Узяв Орел цю торбинку, погостював трішки, подякував Вусику та Зяві і полетів додому, на край світу.
Ще сонце не сіло, як горобці мурасі другу частину принесли. Покликав він своїх друзів з мурашника і всі ті зерна додому, тобто в мурашник, дружно позаносили.
З того часу горобець ніколи не закладався. Мураха став байкарем і всім у лісі розповідає про те, як вони з хробачком Зявою на край світу ходили. Ніхто вже й не знає, де правда в нього, а де вигадка. Одне слово — байкар.