Зява став дорослим, одружився, знайшов власну купу і став щасливим. Тепер не лише він, але й усі його дев'ятеро діток та дружина щовечора проводжають сонечко. І коли воно сідає, Зява уявляє, що він на краю світу. Його заповітна мрія здійснилася, а вигляд чарівного краю навіки закарбувався у пам'яті.
Тепер завжди, коли хтось у лісі ненароком скаже, що це неможливо, йому нагадують про хробачка Зяву. Мрійте! Мрії збуваються!
ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЯК МУХА ХАХА БДЖОЛОЮ СТАЛА
Одного літнього сонячного дня зустрілися на лісовій галявині муха і бджола. Муха була весела і безтурботна, за що прозвали її Хахою. Літала собі де хотіла, їла, що траплялося, нічим не переймалася, і ні за що не думала.
Зате бджола, а звали її всі у вулику Волошкою, була роботяща. Кожного дня рано в ранці вона разом із сестрами вилітала на лісові луки і збирала нектар.
— Гей, подруго! Сядь тут коло мене, перепочинь! — гукнула муха заморену бджілку.
Та сіла, втерла лоба.
— Не розумію я вас, бджіл. Цілими днями ганяєте туди-сюди, світа божого не бачите. Сіла б собі, наїлася того нектару вдосталь, лягла б поспала, пішли б погуляли десь удвох. А то літаєш туди-сюди цілісінький день. А сенс?
— Тобі цього не зрозуміти. Ми працюємо, мед собі на зиму збираємо. Не назбираємо — загинемо. Наша королева каже, що бджола народжується для того, що б мед збирати.
— Вона вас усіх дурить, Волошко! Ви не на себе, а на ведмедика Бома працюєте. От побачиш, прийде і весь мед забере. А вам самі краплі лишаться! Я навіть думаю, що ваша королева із ведмедем заодно!
— Як ти таке казати смієш! Це неправда! — Волошка обурилася і полетіла геть.
У вулику все було, як завжди. Вартові бджоли пильно стежили, що б до вулика не пролізли чужинці, допомагали робочим бджілкам розвантажувати торби з нектаром. Волошка віддала весь нектар і поповзла до своєї комірки.
Настала ніч. Поснули всі бджілки. Тільки Волошці не спалося. Слова Хахи не виходили їй з голови. Ніколи раніше вона навіть не думала, для чого це все. Чому вона мусить щодня збирати нектар для вулика, чому мусить працювати? Чому вона не може пожити у своє задоволення, як Хаха?
Все! Не буду я більше так жити! Не хочу! — вирішила Волошка.
На ранішнє шикування вона не пішла. Спала, аж поки вартовий не прийшов по неї.
— Чого це ти спиш, Волошко? Вже сонце зійшло, на поле час летіти! Всі он вже порозліталися. З тобою все гаразд? Не хвора?
— Я нікуди не піду! Буду у вулику.
— Що? Як це не полетиш? Полетиш! Ти ж бджола! — вартовий розвів від здивування лапки.
— Не хочу бути бджолою! Набридло мені таке життя! Не буду я нектар збирати. Все, я йду геть! — бджілка змахнула крильцями і вилетіла з вулика.
Неподалік від вулика на гілочці ховалася від спеки муха Хаха. А тут і Волошка підлетіла.
— Все! Я тепер вільна. Що хочу, те й робитиму.
— От і правильно! Давно пора. — Хаха поплескала Волошку по спині. — Воля — це найголовніше. Без волі немає життя!
Спека трішки спала.
— Щось я зголодніла. Летимо, щось поїмо. — муха облизалася, потерла свої лапки.
— Куди ми?
— Побачиш! — Хаха взяла бджілку за лапку і потягнула за собою.
Летіли недовго. Сіла муха на дохлого щура, встромила носа і засмокталася. А бджола спробувала, і ледь не знудилася.
— Як це можна їсти? Це ж гидко!
— А мені смачно! Не хоч — не їж, ходи голодна.
— Ні, я такого не їм. Ходімо тепер я тебе нагодую! — Волошка відтягнула муху від щура і полетіла на суничну галявину. Коли прилетіли, сіла на квіточку і давай нектар смоктати.
А муха поруч сидить, лапки склала, нектар не їсть.
— Це ж смакота така! На, спробуй! — бджілка протягнула мусі краплю нектару.
Спробувала муха нектару, сподобався. Їсть, облизується.
Наїлася Волошка і за звичкою ще торбинку нектару назбирала. Політали по лісу, погралися, і на вечір знову на галявину завітали поїсти. І знову бджілка торбинку нектару назбирала.
— Навіщо ти його збираєш? — дивується муха.
— За звичкою. Забуваю, що я вже вільна. — так ті дві торби за собою до вечора й тягала.
Ось і сонце сховалося за обрієм. Настала ніч.
— А де ти спиш?
— Де прийдеться! — Хаха примостилася на гілочці, склала крильця і за мить вже спала.
Бджілці не спалося. Вперше вона ночувала не у вулику. Стало холодно. Непомітно підлетів кажан. Зачепився лапками за гілочку прямо над мухою, з'їсти зібрався. Муха небезпеку відчула, прокинулася, але перелякалася так, що слова сказати не може.