Побачила це бджілка, підповзла до мухи, крилами затулила.
— Йди геть! А не підеш — по вжалю тебе! — Волошка вистромила жало в бік кажана.
Здивувався кажан, що бджола муху захищає, але вирішив не зв'язуватися — полетів геть.
— Дякую тобі, бджілко! Від вірної смерті ти мене врятувала.
— Не дякуй. Ми ж друзі!
Пригорнулися вони спинка до спинки й заснули.
Зійшло сонечко й бджілка прокинулася від його яскравого проміння. А муха на інший бік перекинулася і далі спить. Спить та й спить. Не захотіла її Волошка турбувати, полетіла на квіткову галявину. Наїлася там вдосталь і за звичкою нектару торбинку зібрала.
Повернулася опівдні. Муха лише прокинулася, сидить, очі протирає.
— Ти знову нектару назбирала?
— Назбирала. Не втрималася. Лапки самі збирають.
— Все одно пропаде!
— Що б не пропав, його треба у вулик віднести.
— Ну то віднеси.
— Я у вулик не полечу. Не хочу туди повертатися. Але ти можеш віднести!
— Я? — оторопіла муха. — У вулик? Нізащо!
— Я тебе дуже прошу, віднеси нектар. Там він потрібний маленьким бджілкам.
— Ні! Страшно мені. Мене вартова бджола вжалить.
— Я тебе від смерті вчора врятувала, перед кажаном за тебе заступилася, а ти прохання моє виконати не хочеш. Невдячна!
— Добре, виконаю я твоє прохання. — погодилася муха.
Волошка дала їй три торбинки нектару. Муха у кожні дві лапки взяла по торбинці і полетіла до вулика. Летить, гудить, як величезний джміль. Тяжкий нектар, до низу тягне. Очі вирячила муха і з останніх сил до вулика підлітає. Що ближче, то страшніше робиться. Бджіл багато, кожна своєю справою займається і на неї уваги не звертає.
Вартові побачили, що муха летить, хотіли вже відсіч дати, аж раптом вгледіли, що вона три торбинки з нектаром несе.
— Муха! — каже молодший вартовий.
— Та ні, бджола! Хіба ж мухи нектар носять?
— Справді не носять. А чого ж вона так на муху подібна?
— Розпитаємо зараз.
Підлетіла Хаха до вартових. Ті її зупинили, торбинки з нектаром допомогли зняти, стали перед нею, обдивилися і питають:
— Чого це ти, бідолашна, так змінилася?
А Хаха мовчить, слово промовити боїться, що б не видати себе. Хочеться втекти, але як, коли бджоли перед нею прохід затулили.
— Може через те, що вона три мішки на раз узяла? — молодший подивився на дядька-вартового.
— Може й так. Де ж це стільки на себе брати. Це рекорд. Віднесу-но я її до лікарні. Хай на неї там бджілка М'ята подивиться. — З цими словами, вартовий узяв муху на плечі, і поволік у глиб вулика.
— Все! Пропаду я тут. — думає муха. — Аби не заговорити.
У вуликові лікарні лікуються усі бджілки. Головний лікар бджілка М'ята свої знання від мами отримала, а та від бабці. Так вже повелося у бджіл, що кожен, хто народжується, з самого початку знає, що він має робити. М'ята народилася лікаркою.
— Доброго дня тобі, М'ято! Ось, приніс тобі хвору. Приймай. — Вартовий ніжно поклав Хаху на лікарняне ліжечко.
— Хто це? — здивувалася М'ята. — Наче муха.
— Та ні, не муха. Все життя прожив, не бачив, що б мухи нектар до вулика носили. А ця бджола рекордсмен — принесла аж три торбинки меду на раз. Уявляєш? Може надірвалася, може десь дихлофосу надихалася. Нам такі роботящі треба, спаси її. А я йду, королеві доповім.
Здивувалася М'ята, але нічого не відповіла. Якщо до вулика нектар носить, то точно бджола. А от чого на муху так подібна, то з цим вже якось розберемося. Напоїла муху настоєм з чебрецю, поклала на голову компрес з меду і спати звеліла.
Заснула муха. Міцно спить і хропе. Так гучно, що аж вся лікарня дрижить. Муха спить, а інші не можуть!
— Ой, ця бджілка мені всіх хворих своїм храпом перелякає. — подумала М'ята. — До наступної ночі її треба виписати.
На наступний день Хаха ще до полудня полежала, а під вечір М'ята оглянула її, помацала лапки і каже:
— Можеш працювати! Зараз покличу вартового.
Вартовий відвів Хаху до чергового по вулику.
— Прибилася до нас бджілка нова. Їй десь треба соту виділити. Аж три торбинки нектару на раз узяла.
— Хай йде у волошкину соту. Та бджола позавчора геть здуріла — з вулика втекла.
Так Хаха оселилася у волошкиній соті. Не спалося їй. Все було навкруги новим і незвичним. От, думає, історія зі мною трапилася. Дивно, що бджоли мене за свою приймають. Буду робити так, як вони, може і не скривдять мене. І головне — мовчати. А як з вулика виберуся, то втечу.