Всі поховалися по сотах. Муха тим часом вилізла і почала по меду лапами ходити. Підходить ведмідь, а вона його гукає:
— Привіт, Боме!
— Привіт!
— Ти певно по мед прийшов?
— По мед!
— Послухай, я тут вже із ранку добряче попорпалася! Щось із цим медом недобре. От бач, і бджоли кудись поділися. Певно покинули цей вулик, бо мед зіпсувався.
Ведмідь почухав потилицю, а Хаха продовжувала:
— Я сьогодні зранку дохлого щура попоїла, а потім сюди вже на десерт прилетіла. Може то я якісь бактерії занесла. Краще б ти не їв цього зіпсутого меду. Раджу тобі, як другу!
— Дивно це все. Справді, де ж бджоли? Краще піду до іншого вулика. — ведмедик встав і пішов геть.
Коли він вже був далеко, Хаха гукнула бджіл і ті повилітали з вулика, щасливі і радісні. Зібралися всі в рій і нумо Хаху догори підкидати. Ось вона, справжня слава. Радіє Хаха, що мед врятувала, на очах сльози від радості.
Летіла якось Хаха до вулика, несла нектар. Аж тут її бджола Волошка перестріла. Здичавіла, зла, немита, крила пом'яті. Мало в осу не перетворилася.
— Де це ти, подруго, поділася? Я вже думала, що ти смерть свою знайшла.
— Ні. Я тепер у вулику живу!
— Як? — здивувалася Волошка.
— Як бджола!
— Що? Ти не бджола! Ти муха-брехуха! Я всім розкажу, що ти муха! Я з тобою більше не дружу! — Волошка сердито змахнула крилами і полетіла геть.
Поки долетіла Хаха до вулика, Волошка вже була там і розказувала всім про те, як попросила муху нектар до вулика піднести. Бджоли гуділи і озиралися на Хаху. Та, як завжди, здала нектар і в свою соту полізла.
Сумно їй стало. Привикла вона вже у вулику жити, подружилася із бджілками, навіть нектар збирати навчилася, а тут Волошка її викрила. Що ж тепер буде…
Зайшов черговий по вулику.
— Вставай! Тебе королева Мама до себе кличе.
— Все, от і кінець мені. — прошепотіла муха, зібрала свої речі і пішла за черговим.
Королева Мама звеліла покликати обох, Волошку та Хаху.
— Розповідай! — вона подивилася на бджілку.
Волошка розповіла все з початку. Як вона зустріла муху, як втекла з вулика, як врятувала муху від кажана, як попросила муху віднести мед до вулика.
Мама уважно вислухала цю історію, подивилася на Хаху:
— Це правда?
— Правда. — прошепотіла муха.
— Тепер ти розповідай!
— Я нікого не обманювала. Я хочу бути бджілкою і жити з вами у вулику. Більше мені нічого сказати. — муха схилила голову.
Королева звернулася до бджілки-годувальниці:
— Скажи-но, скільки нектару принесла до вулика Волошка?
— П'ять торбинок! А якщо порахувати ще ті, які через Хаху передала, то вісім.
— А скільки принесла Хаха?
— П'ятдесят торбинок!
— Добре! — королева задоволено кивнула головою. — А ти, вартовий, маєш, що сказати?
— Маю, ваше величносте! Ця мушка врятувала нашого вулика від ведмедика Бома! Як би не вона, то пропав би весь наш мед. А от Волошку я не бачив. Знаю лише, що втекла вона з вулика, бо працювати не хотіла.
Королева встала, підійшла до мухи і бджілки, подивилася їм у вічі:
— То хто з вас двох краща бджола? Волошка, яка сама втекла з вулика і забула про свій обов'язок? Чи Хаха, яка випадково тут опинилася, але полюбила вулик як свій рідний дім і працює для нього з усіма бджолами?
— Нам ледачі не потрібні. Не хотіла ти, Волошка, жити у вулику, той не має тобі тут місця. А ти, Хахо, залишайся і будь нам за сестру.
— Як? Я ж бджола! Справжня бджола! Так не може бути! Це не справедливо! — Волошка сердилася і тріпотала крилами, але вартовий узяв її та й з вулика випхав.
— Дякую Вам, матінко! — Хаха вклонилася королеві. Мама у відповідь кивнула і посміхнулася.
— Можна народитися бджолою, але нею не бути. А можна народитися мухою, а жити бджолою. Ти сама обрала цей шлях, сестро.
Засумувала Волошка. Дивно виходить: від неї бджоли відмовилися, а якусь там муху нерідну як свою прийняли. Якщо муха стала бджолиним життям жити, то значить, воно краще, ніж мушине. Пора й мені повертатися.
Підлетіла до вулика, а вартовий її не пускає.
— Чого це ти мене не пускаєш?
— Бо ти законів наших не знаєш! Хіба забула, що вдень до вулика лише з нектаром пускають.
— Так-так. Забула.
Полетіла бджілка до липи, назбирала торбинку нектару, і знов до вулика.
— Ось тепер інша справа! Здавай нектар і проходь. — вартовий пропустив її без вмовлянь.
Пішла Волошка до королеви Мами, впала на коліна: