— От добре, що ти, Мудряк, нам таку роботу знайшов. Нічого й робити не треба! Сидимо тут в сухенькій норі, в карти граємо, і платню маємо. — хвалить братика Хитряк.
— Так, молодець Мудряк! — в один голос вигукнули Шустряк і Товстяк.
Час за грою скоро пролетів, ось вже й обідня пора настала.
— В мене в животі бурчить. — пожалівся Товстяк. — Треба щось пообідати. Давайте з'їмо по зернині, яка нам як платня належиться.
Братики погодилися. Відчинив кожен свою комору і дістав по зернятку. З'їли миші по зернині і далі в карти грають, одним оком на комори поглядають.
Настав вечір. Знову голод за живіт хапає.
— Давайте ще по одній зернині з'їмо! — каже Товстяк.
— Ні! — відповів Мудряк. — Ми вже сьогодні з'їли свою платню. Хочеш їсти — йди в поле та й знайди собі.
Тут вступився Хитряк:
— Ніч вже, темно, страшно. Давай з'їмо завтрашню платню, а завтра брати не будемо!
— Коли так, то можна. — погодився Мудряк.
Відчинилися комори і ще на одну зернину в кожній поменшало. Наїлися миші і полягали спати. Так минув перший день.
Настав день другий. Прокинулися миші, не снідали, бо не було чим. Пам'ятають, що сьогоднішню платню ще вчора з'їли. Сидять миші злі, бо голодні, вже й в карти грати перехотілося.
— Лягайте, браття, спати! — раптом каже Хитряк. — Коли спиш, голод не мучить. А я тут початую.
— Справді! Хороша ідея. — погодилися миші.
Позасинали. Тим часом Хитряк узяв ключа від січневої комори, яку Товстяк охороняв, відчинив її тихенько, що б ніхто не чув і непомітно двері за собою причинив. Зерно пахне, манить, причаровує Хитряка. Лапи самі тягнуться до зернят й до рота їх кладуть. Зернина за зерниною, ось вже й кількох немає. Наїв Хитряк повний живіт, ледь з комори виліз і радіє, що так легко він братиків здурив: «Все одно це не моя комора. Хом'як хай Товстяка питає, де зерно поділося». Комору зачинив, а ключа назад де взяв поклав.
Прокинулися братики, бо голод і спати не дає. Бачать, Хитряк сидить, ледь дихає. Живіт у нього круглий, наче барабан.
— Що з тобою, братику? — злякався Шустряк.
Той скривився, прикинувся, що в нього живіт болить, сльозу пустив і каже схлипуючи:
— Зле мені. Ой, як погано. Поки ви тут спали, я від голоду вже спух. Ляжу посплю, може минеться. — І завалився спати.
А братики вже й не заснули до ранку, так їм животи поскручувало. Мудряк міркував, як правильно вчинити, і на світанку каже:
— Мало нам однієї зернини, що б на день прогодуватися. Треба в поле ходити, їжу шукати. Відтепер чергування встановимо! Хтось один залишається за коморами стежити, а інші в поле йдуть.
Так і вирішили. Потягнули жереб, кому першому залишатися. На Мудряка випало. Коли інші йшли, він їм каже:
— Ви мені, браття, ключі від своїх комор залишіть, бо ще у полі загубите.
— Правду каже! — Товстяк віддав свій ключ і так само зробили Хитряк та Шустряк.
Пішли миші, а Мудряк залишився на чергуванні і міркує собі: «Вони там, в полі, собі їжу знайдуть. Я тут один за всіх чергую, отож за всіх і платню маю одержати!» Відчинив усі комори, окрім своєї, і з кожної по одному зернятку з'їв.
Під вечір братики прийшли. Мало що їм вдалося знайти на жменьковому полі. Той сам усе повизбирував. Отож кожен зі своєї комори по заробленій зернині з'їв.
Наступного дня чергував Шустряк. Він теж довго не вагався, і з чужих комор наївся досхочу. Просився ще на чергування залишитися: «Йди, братику Товстячок, в поле, а я за тебе почергую». Але той втомився від щоденних й майже марних польових пошуків їжі і не захотів.
Коли всі пішли, черговий Товстяк негайно з'їв зароблену зернину зі своєї комори, а потім ще одну, а далі ще… і зупинився лише тоді, коли тріснула мотузка на животі, на якій були прив'язані усі ключі.
Отямився Товстяк, подивився на маленьку купку зерна, яка ще залишилася: «Що ж я накоїв! Я ж майже усе січневе зерно з'їв! Що ж тепер буде?» Він нервово чухав потилицю, кусав губи і крутив вуса. Аж тут помітив на землі ключі від інших комор. Товстяк скоренько відчинив їх, з кожної узяв по кілька мішків зерна і до своєї комори переніс. «От і добре! Скільки було, стільки і залишилося!» — зрадів він своїй винахідливості. Більше зерна зі своєї комори не брав навіть коли чергував.
Минали дні. Миші залюбки чергували, бо кожен знав, що це день, коли можна по-справжньому наїстися чужим зерном. Таємницями своїми вони звісно не ділилися і кожен думав, що хитріший за іншого. Лише зерна ставало все менше й менше.
Завтра вже й Жменьці повертатися. Знову залишився Мудряк на чергуванні. Схотів зерно у своїй коморі перевірити. Відчинив, простяг лапку в купу… і жахнувся. Замість зерна в лапі були одні лише лушпиння зернові. Відчинив він інші комори, а там такі самі купи лушпиння. Лише де-не-де зернятка трапляються.