Думали-гадали, нічого путнього не вигадали. Ось вже й вечір наближається.
— Є лише один вихід. — каже Мудряк, коли все обміркував. — Треба позичити.
— Де?
— В хом'ячка Капшучка. В нього є.
Пішли усі разом до Капшучка і позичили у нього 50 мішків зерна на рік. Той позичив під умовою, що віддадуть 60. Теж хоче зиск мати. Написали миші розписку і підписалися. Все по закону. Не викрутишся. Мусиш віддати, хоч би тріснув.
Усі 50 позичених мішків зерна в комори до Жменьки перенесли.
Ось вже й сонце сідає. Жменькові комори повні. Миші втомлені, ледь на лапах тримаються.
— З моїм першим завданням всі впоралися. То хто ж з вас сама роботяща? — лис вуса покручує. Чує, хтось в двері шкрябає. Відчинив, а там миша Мудряк.
— Я самий роботящий! — каже.
— Так, Мудряк самий роботящий! — в один голос вигукнули миші. Як би не він, то вже б давно лису на вечерю були б.
— Якщо ви всі так вважаєте, то це мабуть правда. — Лис дав Мудряку мішок зерна. — Візьми! Заробив.
Коли миші пішли, лис покликав Жменьку:
— Ходімо, комори твої оглянемо!
Як зайшов хом'як, як побачив, що в коморах зерна повно, зрадів, заплакав від щастя, обійняв лиса, як рідного.
— Рятівник ти наш! Гостюй у нас, скільки душа забажає!
Несе Мудряк мішок на спині, а за ним братики втомлені волочаться. Ледь до нори доповзли і заснули. Три дні і три ночі спали. Може й ще б спали, але Мудряк їх розбудив.
— Дурні ви! За свою жадність ледь життям не розплатилися. Тепер боргуємо 60 мішків зерна. Хтось знає, як борг повернути?
Переглянулися миші між собою, плечима знизують, головами хитають.
— Я знаю! — поки ви спали, я тут все обміркував. — Все, що в нас є — це один мішок зерна. З нього треба зробити 60.
— Як це? Таке тільки в казках може бути. — махнув лапою Товстяк. — Давайте краще його з'їмо.
— Навесні ми посіємо це зерно, будемо його доглядати і зберемо врожай. Іншого шляху немає. З цього часу кожна зернина для нас насіннєва. Їсти її не можна!
Голодна була зима. Не раз кортіло мишам мішка розв'язати. Але терпіли усі.
Настала весна. Товстяк, як найбільший, впрягся в плуга і орав землю. Хитряк з їжакових голок борону зробив. Шустряк зерна засіяв, але одразу горобці поналітали! Поробили миші рогатки і нумо по горобцям стріляти, що б зерна не видзьобали.
Вдосвіта вставали брати і в поле дружно йшли. Рахували кожну зернинку і просили її вирости. Підливали в сухе літо кожний колосок, в жменях воду носили. Росли колосся, зерном набиралися.
Коли час настав, узяли серпи, зжали, снопи пов'язали й ціпком їх обмолотили. Поскладали зерно в мішки. Порахував Мудряк, і заплакав:
— 50 мішків вродило. Лише 50. Де ще 10 взяти?
Зажурилися миші, але нічого не придумали. Заночували в полі, біля мішків.
На ранок побачив Мудряк, що біля їхніх мішків ще 10 мішків десь узялося. «Що це за диво?!» — здивувався він.
— Браття, прокидайтеся! — почав він будити мишей. Ті попрокидалися, чужі мішки обступили і розглядають.
— Дивіться! Тут записка! — показує пальцем Шустряк.
Мудряк відв'язав записку і прочитав вголос: «Братам-хліборобам від Жменьки!».
— Нічого не розумію. — здивувався Хитряк. — Як це розуміти? Чого б це він нам такі дарунки робив?
Побігли миші до Жменьки, дякувати стали.
— Знаю я все. І про зерно, яке у мене покрали, і про те, що вам треба 60 мішків віддати. Знаю, бо казав мені про це Капшучок, кум мій.
— Чому ж ти допомагаєш нам, коли знаєш, що ми тебе торік обікрали? — допитувався Хитряк.
Подивився Жменька на мишей, втомлених від важкої праці, на їхні очі, червоні від степового вітру, на їхні лапи, вкриті мозолями, і відповів:
— Я допомагаю не колишнім злодіям, а теперішнім братам — хліборобам.
Зраділи миші, що хом'як їх братами-хліборобами назвав. Занесли Капшучку 60 мішків зерна. Хом'як 50 мішків відрахував, а решта мишам віддає.
— Капшучок, ти помилився! — каже Мудряк. — Ми домовлялися, що 60 мішків повернемо!
— Не прийнято у хліборобів з своїх братів проценти брати. Ви цей хліб своєю працею виростили, на власні очі бачив. — дістав розписки й Мудрякові повернув.
Зраділи миші. Ніколи ще не було їм так добре і весело. Що не кажіть, зароблене тішить більше, ніж крадене.
З того часу миші-хлібороби ніколи не крали і господарювали на своїй землі, як оце і ми з вами.
ІСТОРІЯ ПРО ВОВКА КРИВОЛАПКА ТА БРАТІВ-КАБАНІВ
Народилося у вовчиці з Дикого лісу кільканадцять дітлахів. Усі маленькі, сліпенькі, пищать, до мами горнуться, цицьку шукають. Вовчиця радісно на них споглядає, усіх облизує теплим язиком, запах їх запам'ятовує. Новонароджені стараються, молоко ссуть.