— Гаразд, сідай! — погодився заєць.
Сів Макітра на зайця, за чуба тримається, їде, мов на коні. Лише керує, коли треба наліво чи направо повернути. Для зручності на шиї вмостився. Проїхали ще трішки. Щур знову каже:
— Язик вже в мене болить. Тільки те й роблю, що кажу «наліво», «направо», «стій». Змучився вже розмовляти. Давай я тобі вуздечку надягну. Праву віжку потягну, то ти направо повертатимеш, як ліву — то наліво, а коли обидві — то значить стати треба. І тобі зручно, і мені зайвої роботи не буде.
— Добре! — погодився зайчик.
Макітра змайстрував вуздечку і на Вушка почепив. Йде заєць, а щур на ньому сидить, віжками потягує.
Зголоднів щур. Потягнув віжки до себе і заєць зупинився.
— Час повечеряти. Назбирай-но мені горішків лісових! — наказав Макітра.
— Як же ж я тобі їх назбираю, коли я по ліщині не вмію лазити? — здивувався Вушок такому проханню.
— То не мій клопіт! Пообіцяв ти мене годувати, от і дотримуйся обіцянки! А як ні, то я піду від тебе! Завтра ж вовки тебе роздеруть!
— Ой не йди! Благаю тебе, не йди! — злякався Вушок. — Дістану я тобі лісових горішків. — Оглянувся зайчик навкруги і до найближчої ліщини поскакав.
Високо на ліщині висіли горіхи. Як не намагався Вушок доскочити, та все марно. Став по стовбуру дертися, але й це в нього не вийшло: не вміють зайці по деревах лазити.
Побачила то білочка, що на тій ліщині мешкала, й питає його здивовано:
— Заєць, чого тобі треба? Чого це ти на ліщину дерешся?
— Мені горіхів треба!
— Так зайці ж ліщини не їдять! Ти що, забув?
— Так я не собі! Мені щура Макітру треба погодувати.
— А відколи це зайці щурів годують?
— Дай мені горіхів і я тобі розповім!
Цікаво стало білочці, полізла в комору, дістала звідти жменю горіхів і кинула донизу. Позбирав їх Вушок і розповів, як він щура зустрів і як Макітра йому служить.
— Дурень ти! Це не він тобі, а ти йому служиш! — відповіла білочка, коли Вушок закінчив розповідь.
— Ти не розумієшся на заячих проблемах! — розсердився зайчик і поскакав до Макітри.
Той з'їв усі горіхи, позіхнув і заснув. Зайчик ліг поруч, подивився на зорі і подякував небу, що зустрів такого вірного і надійного провідника, як Макітра. «З ним я точно не пропаду!» — подумав Вушок і заснув.
На ранок Макітра заліз на Вушка, вдарив зайцеві віжками по вухам, прицмокнув і рушили кривою стежкою. В цих місцях зайчик ще не був, то ж оглядався навкруги.
— Не оглядайся! Ти мене збиваєш! Ти мені заважаєш думати! — знервовано запищав Макітра. — Я заради кого стараюся? Га?
— Пробач, Макітра! Я більше так не буду!
— Не буду, не буду… — передражнив щур. — Тпр-р! — він натягнув віжки на себе, що означало, що треба зупинитися. Заєць став.
Щур зіскочив з шиї, побіг в кущі, вирвав два великих лопухи і зв'язав їх між собою. Потім ці лопухи надів зайцеві на очі.
— Це що б ти не оглядався!
Лопухи звисали на очі і за ними зайцеві нічого не було видно. Навіть стежка, й та не проглядалася.
— Мені так не зручно. Нічого не видно. Може я зніму? — винувато запитав заєць!
— Лише спробуй! Ти мені дякувати повинен, що я за тебе дбаю. Найскладнішу роботу роблю. Пропав би ти без мене. Вже б давно тебе вовк зжер і навіть хвостика від тебе не залишилося… Йди і не думай! Думати — це моя робота! Запам'ятай: в тебе замість голови — Макітра!
— Таки твоя правда, — зітхнув заєць і поскакав куди щур правив.
Пополудню Макітра скомандував: «Тпр-р!» Став заєць, відхекується. Зіскочив щур з шиї, мотузку до дерева прив'язав і пішов собі десь. А заєць стоїть, травичку щипає.
Раптом хтось йому лопухи з очей відвертає. Від сонячного світла йому аж в очах засліпило, так він давно вже його не бачив.
— Що з тобою? — промовив хтось, кого ще не було видно, чарівним голосом.
— А що зі мною? — здивувався заєць.
— Чому в тебе на очах лопухи, а на голові вуздечка?
— Це для моєї безпеки, що б мій провідник мною керувати без слів міг!
— Хто?
— Щур Макітра!
— Макітра? — розсміявся голос. — Так це ж пройдисвіт номер один!
— Пройдисвіт? Ні! Ти не знаєш: він один з трьома вовками впорався!
— Брехня! Він ще й не таке вигадає! — розсміявся голос. Вушкові очі вже помалу звикали до сонячного світла й він побачив, що цей сміх належить молодій зайчисі.
— А звідки ти знаєш? — обурився заєць.
— Я тут живу! В наший краях про Макітру всі знають! Той як не надурить — не проживе. Тікай від нього поки не пізно, бо він тебе до добра не доведе.