Тихо в мішку сидів Крутихвіст. Сидів і боявся ворухнутися. «Поб'є мене, напевно, Бодай, бо я його не послухався,» — думає. Він згадував цей день, школу, лісову раду, і йому було якось не по собі. Не хотілося йому ані свистіти, ані кривлятися.
Дійшли вони додому, коли сонце сідало. Скинув Бодай з плечей мішок, розв'язав. Нічого не каже. Налив у миску молока і дає Крутихвосту. А той взяв… і випив, щоб не злити цапа, одним ковтком, аби не знудило. Та й їсти хотілося, бо вже два дні нічого до рота не брав.
Ліг Бодай спати. Поклав голову на ноги і захропів. А Крутихвоста не зв'язав.
Почав і чортяка моститися до сну і побачив, що лапи в нього не зв'язані.
— Я ж можу втекти! — подумав. — Зараз ніч. А до ранку вже далеко буду.
Розбігся, підстрибнув і полетів. Летить так швидко, аж вітер обганяє. Довго летів. Аж раптом зупинився і став, як вкопаний.
— Куди це я? — думає.
Сів.
— Від кого це я втікаю? Від Бодая? А чого це я від нього тікаю? Він же мене не ображав, не обзивав, не бив. Він — єдиний, хто за мене заступився на лісовій раді, а то б вже вигнали давно невідомо куди. Поручився навіть за мене.
Згадав Крутихвіст, що якщо за тиждень він не стане слухняним, то Бодай з лісу сам піде.
— Що ж це виходить, Бодай поплатиться, якщо я втечу?
Розвернувся Крутихвіст і назад полетів. До Бодая. Був ще до сходу сонця. Навшпиньки, так що б не збудити, підійшов до цапа, ліг, пригорнувся до нього і заснув.
На ранок Бодай знову молоко наливає в миску і дає чортяці. Крутихвіст ковтками випив, і йому здалося, що не таке воно вже й гидке, це молоко. Навіть, смачніше за кров.
— Ти хочеш у Лісі жити? — питає цап.
— Хочу.
— То мусиш змінитися! Забудь, що ти чорт,і облиш свої пекельні звички.
— А як я можу змінитися, коли не можу змінитися! Я ж чорт! Я з пекла!
— Головне — це бажання! Якщо ти схочеш, то так і станеться. Уяви, що ти не чорт, а цапок!
— Добре, я спробую. Але ти мені допоможеш? Мені хвіст не дає спокою. Це через нього я на місці всидіти не можу. Дідько завжди казав мені та братам: хочеш жити — вмій крутитися!
Узяв Бодай мотузку, мовчки обмотав хвоста чортику навколо живота і зав'язав на вузол. І не розв'язував.
— А ще я не знаю, які погані слова не можна говорити!
Узяв Бодай прутика, і тільки-но Крутихвіст погане слово скаже, як цап його по плечах бити починає. Скоро той і відучився.
Бодай його багато нових цікавих слів навчив, чарівних слів. Навчив, коли треба казати «дякую» й «будь ласка», «добрий день» і «до побачення», «вибачте» й «перепрошую». Крутихвіст добре запам'ятовував, бо дуже старався і мав бажання до цапової науки. Розповів цап, що таке добро і зло, правда і брехня, дружба і зрада, рай і пекло. Розповідав, як сам знав. По-простому, не по-книжному.
Минув тиждень. Ніхто їх не чув, не бачив.
На восьмий день, зранку, Бодай збудив Крутихвоста і повідомив, що сьогодні вони йдуть до лісу на раду.
Страшно стало Чортеняті. Згадав він, що цап слово за нього дав, поручився. І якщо він не стане слухняним, то той з лісу геть піде. Зубр Суддя допоможе, тільки тішитися з того буде.
І хвилюватися почав за цапа більше, ніж за себе: старий вже Бодай, його там у дикому лісі вовки або тигри загризуть.
— Скупай мене! — попросив Чортик, — і зачеши, як треба.
Бодай викупав, зачесав. Пішли. Чим ближче було до лісової галявини, де мала бути рада, тим сильніше стукало у грудях серце. У горлі пересихало. Ось і коліна затремтіли.
— Що це таке зі мною? — подумав чортеня.
Бодай йшов спокійно. Мовчав, як завжди. Крутихвостик не відставав ні на крок від нього.
Прийшли вони на лісову галявину. Там уже збиралися звірі і з цікавістю споглядали на Бодая і чортика, який сидів поруч і не ворушився. Дивно було бачити його зав'язаний на животі хвіст, чисту чорну блискучу шерсть, зачесані вуха. Дивно було й те, що він мовчав.
Раду відкрив зубр Суддя.
— Чесні звірі! Минув тиждень! Сьогодні ми вирішимо, чи залишиться серед нас чорт Крутихвіст. Ми це могли зробити давно. І вчинили б правильно, якщо б його вигнали, як я казав. Але за чорта поручився цап Бодай. То ж сьогодні ми, напевно, виженемо їх обох! Бо чорт — він завжди чорт! І місце йому у пеклі.
Зубр зневажливо подивився на цапа.
— То що ти скажеш, Бодай? Де твій вихований чортяка?
Цап звівся на ноги, пригорнув Крутихвоста до себе і шепнув на вушко:
— Давай, сину! Розкажи їм. Ти зможеш!
Здивувався чортенятко таким словам. Його навіть Дідько сином не називав. Завжди чортом. Приємно стало. Коліна перестали тремтіти, і він відчув силу.
Вийшов Крутихвіст на середину, стукнув копитом по каменю, аж дзвін пішов. Затихли звірі.