— Що це з тобою, Ляку?
— Не скажу. Це секрет!
— Ми ж твої друзі! Які можуть бути секрети від друзів? — здивувалися зайці. — Розкажи!
— Мене тепер хижаки боятимуться! — не втримався Ляк, похвалився друзям.
— Не може такого бути! Ти нас, мабуть, дуриш…
— А от і не дурю! В мене документ є. Такий, що краще, ніж зуби охороняє!
Подивилися зайці один на одного, потім на Ляка, і розсміялися! «Таки дуриш нас! Не бувають документи міцнішими за зуби. Вони ж паперові!»
— Дивіться! — розізлився Ляк, що з нього сміються. — Я покажу! — Він обережно вийняв з пазухи папір, розгорнув його і поклав перед друзями. — Читайте, як не вірите!
Прочитали зайці документ, здивувалися, принишкли. Раптом один каже:
— А може документ не справжній?
— Як це не справжній! Справжнісінький! Підпис Фарми хіба не бачите?
А підпис справді, точно як у Фарми. Поглянули зайці один на одного, повірили і злякалися.
— Тікаймо, браття! Він заразний! — пискнув найстарший і, мабуть, найрозумніший заєць і скочив в кущі. За ним інші. Галявина вмить спорожніла і стихла.
— Перелякалися? Так вам і треба! — Ляк був радісний, бо на власні очі побачив, що документ таки діє! От яка сила у папірця!
До вечора лісова радіостанція «Сорока Тріскотя ФМ» усім рознесла страшну новину: заєць Ляк захворів на чуму! Від вуха до вуха ця звістка миттю пролетіла весь Чарівний ліс. Усі лише про це й говорили. Знали звірі про цю заразу… Було, пів лісу вимерло від цієї хвороби. І ніхто проти неї ліків не знає. Навіть стара Фарма. А тут, на тобі, Ляк захворів!
— Що робити? Як рятуватися? — питали звірі одне одного, але відповіді ніхто не знав.
Негайно зібрали Лісову раду, довго думали-радились і вирішили обходити хворого зайця десятою дорогою, заборонили усім навіть говорити із ним, що б чума по лісу не розійшлася!
Почалося в зайця Ляка нове життя. Стрибав, де хотів, по кущах не ховався, найширшими стежками гуляв, свистів, реготав, співав голосно, нікого не боявся! «Оце справжнє життя! Настав рай і для мене!» — радів Ляк.
Ранком наступного дня помітив заєць, що якось порожньо в лісі. Ось вже й сонце над лісом, а він ще досі нікого не зустрів. Дивно… Пішов на галявину. Нікого. На річку — і там ні душі. Дивно-дивно… щось тут не те…
— Еге-гей! — гукнув заєць. Луна пішла горами. Прислухався Ляк, а навкруги тиша. Так тихо, що у вухах дзвін. Ніде листочок не ворухнеться, гілочка не трісне. «Де це всі подівалися?»
Заліг зайчик за старим пеньком, лопухами затулився і чекати став, чи часом хтось по стежині не йтиме. Бачить, маленький борсучок з кошиком йде, на всі боки оглядається. Коли з пеньком порівнявся, Ляк з-за нього вискочив і став перед борсчуком.
— Привіт, Боря!
— Ой! — Борсучок затулився кошиком, — не підходь до мене!
— Не бійся мене! Це ж я, зайчик Ляк!
— Стій, де стоїш!
— Чого це ти злякався мене? Я ж не хижак! — зайчик зробив крок вперед. Борсучок Боря відсахнувся від нього, наче від вогню, кинув з переляку кошика і мерщій тікати в кущі.
— Оце так маєш… — здивувався зайчик. — Чого б це він так від мене тікав? Ми ж наче дружили… Наївся яблук, які в борсучковому кошику були, і заснув.
Прокинувся зайчик, бо почув, що десь гілочка тріснула. А це значить, що поблизу хтось є. Ляк обережно підвів голову і побачив їжачка Колюшу. Він настромив на голки десяток грибів, схилив носика донизу і повільно рухався стежиною. Зрадів Ляк, що приятеля зустрів:
— О, Колюша! Який я радий тебе бачити!
— Ти радий, але я не тішусь. — якось спідлоба зиркнув їжак.
— Це ти чого? — здивувався зайчик.
— А то ти не знаєш?
— Що?
— Заразний ти! Усі про це говорять. Не наближайся! В мене ще діти малі, рано мені ще помирати.
— Ти про це? — розсміявся зайчик. — Це ж неправда! Це я проти вовків та лисиць довідку вигадав, що хворий. На друзів вона не поширюється!
— Хвороба не вибирає: і на вовків, і на їжаків перескочити може. Байдуже їй, хто ворог, а хто друг. Все, годі балакати! — їжак повернувся, обійшов зайця по колу і щез.
До кого не намагався зайчик Ляк заговорити, усі від нього втікали. Тільки-но побачать, кидають усе і як від вовка на всі лапи пускаються. І слухати його ніхто не хоче. Розізлився заєць: «Тікаєте від мене? Я сам до вас прийду!» Пішов до найближчої хатини, до цапа, та й гукає його:
— Цапику! Агов! — це я, Ляк. Відчини!
Вчув цап голос заячий, перелякався, аж труситься! — Не йди до мене, Ляку, не йди! В мене діти малі, не щеплені.
— Дай тоді мені капусти! — попросив заєць, бо був голодний.