— Добрий день, шановні звірі! Я — Крутихвіст. Всі ви мене знаєте. Відколи я тут з'явився, багато клопотів вам усім завдав. Вибачте мене, будь ласка!
Він подивився на зубра. Той стояв нахмурений і злий, а з рота пара йшла. Ненавидів він Крутихвоста.
— Окремо прошу пробачити мене шановного, поважного і справедливого зубра Суддю. Вибачте, пане зубре. Я завинив перед вами і каюся.
Здивувався зубр, що чорт таке каже, аж щелепа у нього відвисла.
— Прошу пробачення також у пана Карка, директора школи, і обіцяю відремонтувати все, що я пошкодив.
Він повернувся до Карка і вклонився. Карк вклонився у відповідь.
— І головне. Я став іншим. Я не хочу бути чортом. Я хочу бути цапом! Як мій вчитель і справжній друг — Бодай. Дякую тобі, Бодає!
Бодай дивився на нього і посміхався. Ніхто навіть і не бачив, як з очей його вислизнула і впала до низу скупа сльоза.
— Дякую тобі, сину! — прошепотів він, щоб ніхто не чув. — Прошу вас, шановні звірі, залишіть мене у Чарівному Лісі.
Усі звірі встали і почали плескати: хто крилами, хто копитами. Плескав навіть зубр Суддя. Він вже Крутихвоста пробачив, і йому було приємно, що той його назвав поважним і справедливим.
Рада вирішила залишити чортика Крутихвоста у Чарівному Лісі. Ніхто не заперечував. Усі зрозуміли, що він справді змінився.
На наступний день Чортик пішов до школи, полагодив там усе, що зламав минулого тижня і змайстрував собі парту. Він завжди приходив до школи перший, а йшов останнім. Йому подобалося вчитися, бо було цікаво. Цікавіше, ніж у Пеклі.
Він подружився із всіма учнями і нікого не ображав. Особливо подобалися йому дві лисички-сестрички. Вони йому зав'язали на хвостику рожевий бантик.
Минув рік.
Ось знову настала купальська ніч. Ворота пекла відчинилися, і в Чарівний Ліс налетіло чортів. Дідько наказав усім знайти Крутихвоста, сина свого. А хто знайде, той ціле відро крові людської як нагороду одержить та ще й нервів моток. Розлетілися чорти по лісу, почали шукати. Всіх звірів побудили.
Дізнався Дідько, що Крутихвіст у Бодая на горі живе та й полетів до нього.
— Виходь, чортяко! — кричить.
Бодай вийшов, бачить, що то Дідько, і каже:
— Не має тут нікого, крім мене. Не хотів Крутихвоста Дідькові віддавати (той спав у цей час).
— Ти брешеш! Де мій малий чортяка?! Кажи! Інакше я тебе в пекло заберу і в смолі зварю!
Почув це Крутихвіст, вибіг:
— Ні, не треба! Я тут, я тут! — Чортеня став попереду цапа.
Підхопив Дідько малого свого Крутихвоста за хвоста, закинув собі на плечі і полетів до пекла. Не встигли Бодай і чортенятко й попрощатися!
Доки летіли, Дідько весь одяг з чортеняти позривав і поскидав. Той тільки встиг рожевий бантик сховати.
Прилетіли в пекло.
Темно, нічого не видно. Жарко, хоч шкіру скидай! Брудно і сміття повно. Стоять здоровенні чани на вогні, а в них кипить смола. Якщо підійти ближче, то видно, як у тих чанах грішники варяться. Стогнуть, бідолахи, від болю. Продали душу Дідькові от тепер і мучаться, а вилізти не можуть — чорти не пускають. Така у них робота!
Зустріли Крутихвоста брати. Подивилися на нього і реготати почали, аж заходитися.
— Ти, брате чортяко, такий став, що на тебе подивитися страшно! Чистий такий, аж гидко!
Штовхнули в болото, а коли той встав, то вилили ще відро смоли.
— От тепер ти на чорта більше став подібний! А хвіст чого зав'язаний? Ти що — каліка? — Брати розкрутили мотузку і звільнили хвоста.
— А чого це ти стоїш, наче вкопаний? А ну, гайда, збитки робити! — Чорти здійнялися і полетіли. А Крутихвіст залишився на місці.
Підлетів Дідько:
— Ти часом не хворий?
— Не знаю.
— То йди поспи два дні — як рукою зніме!
Прийшов чортик додому. Чорти живуть в ямах. А на дні тієї ями — багнюка. Це що б м'яко спалося. Подивився Чортик на ту багнюку смердючу, і спати перехотілося. Знайшов якесь тихе місце, ліг, витягнув рожевого бантика, поклав перед собою і заплакав. Сумно йому стало. Згадав він Бодая, лисичок-сестричок, Карка і друзів шкільних.
Коли прокинувся, здивувався: де це сонце? Та згадав, що він у пеклі. А сонця тут не буває ніколи. Звівся на ноги і пішов куди йдеться.
Зустрів друзяк своїх колишніх, молодих чортів.
— Де це ти був, Крутихвосте?
— Як розкажу, то не повірите.
— Розказуй, давай! Там побачимо.
Розповів він свою пригоду друзякам, і ті не повірили:
— Брешеш ти! Такого точно не може бути, що б тебе, чорта, в Чарівному Лісі залишили!