— Це ж мрія, мамо! Як я від відмовлюся? До того ж тут смердить! Не хочу я в гною жити! Не хочу!
— Малий ти ще! — розізлилася хробакова мама. — Миттю йди спати!
Не спалося малому. Все про мамині слова думав. Довго думав.
— Любить мене мама, це я знаю. Але вона мене не розуміє. Не буду я тут щасливий. Тут я сонця точно не висиджу! Піду я йому назустріч! Завтра ж піду!
На ранок встав, коли ще всі спали, й поповз в той бік, де сонце ховається. Повзе, а сльози на очі навертаються. Все ж з рідної домівки втік, маму не послухав, братів-сестер покинув. А що допоможе українському хробакові у подорожі сум розігнати, як не пісня? Тож повзе і співає:
— А за деревом дерево, а за деревом дерево, а за деревом дерево, ось і скінчився ліс. Ні, ні, ні! Он ще дерево, а за ним є ще дерево, а за ним теж є дерево, ось і скінчився ліс! Ні, ні, ні…
Полудень. Сонце пекуче-препекуче спину палить. Сховався хробачок під листочком, скрутився калачиком, вечора дочекався і знову поповз. Надвечір, як тільки сонце сховалося, Зява заліз у щілинку і заснув. Вперше він спав не вдома. Страшно було і холодно. Але коли він уявляв, як дійде до сонячної домівки, йому вмить ставало тепло. З цією думкою і заснув.
На ранок встав і поповз далі. Важко йому. Живіт стерся до крові, але хробак помалу ліз далі. Десь поблизу пробігав мураха. Побачив на землі кривавий слід, зупинився:
— Мабуть хтось кров'ю стікає! Може треба моя допомога!
Побіг по сліду і швидко наздогнав хробачка.
— Привіт, хробаче! Ти хто будеш?
— Я хробак Зява з Оленячої купи.
— А мене Вусиком звуть. А що ти тут робиш? Оленяча купа не тут і ти не в той бік повзеш.
— Я знаю, де Оленяча купа. Але я не туди йду.
— А куди? — зацікавився мураха.
— Йду на край світу, де сонце спати лягає.
— Що? Не сміши мене! Ти, хробак, на край світу зібрався? — Мураха засміявся. А хробачок образився, нічого не відповів і далі поповз.
Зрозумів мураха, що то був не жарт, побіг за хробаком.
— Вибач, я подумав, що ти жартуєш. Але бачу, що ти мені правду сказав. Я тобі лише допомогти хочу. Бачу, що ти кров'ю стікаєш і довгої подорожі не витримаєш. Я знаю, хто тебе може вилікувати! Фарма!
Вусик взяв хробака на плечі і хутко поніс до Фарми. Змія помастила хробакового животика обліпиховим маслом, перев'язала подорожником, настелила сухої трави, закутала і наказала спати.
— І ти, Вусику, тут теж заночуй. — Фарма подивилася на змученого мураху. — Додому вже завтра підеш.
Той вмить примостився біля хробака і обоє заснули.
На ранок хробак встав, подякував Фармі і вирушив. Його мураха провести поповз. Коли доповзли до лісового перехрестя, то стали прощатися:
— Дякую тобі, мурахо, за допомогу. Як би не ти, то вже б кров'ю стік.
— Немає за що! Я всім допомагаю. Моя мама каже, що добро вертається до того, хто його робить. А я маму слухаюся.
Обнялися, як друзі, попрощалися і вже почали розходитися. Не встиг мураха ще на сто лап відійти, як бачить, що горобець злетів і на хробака вже дзьоба розкрив. Хробак голову у землю запхав, але ж тіло довге, не встигне від горобця втекти.
Розвернувся мураха, і щосили закричав:
— Не чіпай його! Мене краще з'їж!
А хробак, як почув, що то мураха кричить, голову із землі вийняв і теж кричить:
— Ні, мураху не рухай! Він не смачний. На мене націлився, мене і їж!
Здивувався горобець, став поміж них двох і не знає, кого ж йому їсти.
— Чого ж мені хробака не їсти? — питає мураху.
— Не можна його їсти, в нього мрія є.
— Яка ще мрія?
— Він на край світу повзе, до того місця де сонечко спати лягає.
— Ой, не смішіть мене! — горобець розреготався, аж сльози на очі виступили. — Навіть я туди не долечу.
— А ти не смійся! Цей хробак точно доповзе!
— Не вірю я! Такого ніколи не було, що б хробак заповзав далі, ніж птах залітає.
— От і буде! Він доповзе! Давай закладемося!
— На що?
— Якщо хробак свою мрію не здійснить, то я тобі буду кожного дня по одному зернятку пшениці приносити. Й так цілий рік. Але якщо хробак доповзе, то ти мені будеш рік зернятка приносити!
Подумав горобець, порахував. «Поснідати я собі ще щось знайду, а от такого, що б мураха мені данину носив, ще ніколи не мав.»
— Добре! Закладаємося! — вдарив горобець крилом по мураховій лапі і полетів геть.
Хробачок підповз до мурахи.
— Дякую, друже, ти мені життя спас.
— Твоє спас, а своє занапастив. Доведеться тепер данину горобцеві носити.