Коли було по всьому, боялася під ним ворухнутись. Він піднявсь і, не дивлячись на неї, застебнув штани. Буркнув щось і рушив просто до виходу. Бачила, як він незграбно морочиться з замком, тоді вийшов і навіть не причинив по собі двері.
Час Ізидора
Відколи Ізидор навчився читати й писати, його полонили листи. Він збирав їх у коробку з-під черевиків — усе, що надходило до Боських. Найбільше було офіційних листів, їх розпізнавалося за «Гр.» чи «Тов.» на конверті. Їхні нутрощі рясніли таємничими скороченнями: «і т. д.», «і т. п.», «та ін.». У коробці лежало також багато листівок — чорно-білі панорами Татр, чорно-біле море — щорічно з тими ж самими текстами: «Гарячі вітання з Криніци» або «Сердечно здоровимо з Високих Татр», або «Веселих Свят і щасливого Нового Року». Ізидор вряди-годи витягав цю постійно збільшувану колекцію і розглядав, як блякне чорнило, як смішно далекими робляться дати. Що сталося з «Різдвом 1948»? З «20 грудня 1949»? З «Криніца, серпень, 51»? Що означає те, що минулося? Чи воно минулось так само, як зображення, котре залишаєш по собі, пішовши, але котре все ж таки ввесь час десь перебуває й існує для інших очей? Чи, може, час воліє стирати за собою сліди, перетворює в порох минуле і знищує його без вороття?
Завдяки цим листівкам Ізидор відкрив для себе марки. Те, що вони такі маленькі, такі делікатні й піддатливі знищенню, а вони ж бо містили у собі мініатюрні світи, не вмішалося в його голові. «Зовсім як люди», — думав він і обережно, над парою чайника, відклеював їх з листів та листівок. Складав марки на газеті та розглядав їх годинами. На них були звірі й країни, коштовне каміння та риби з далеких морів, кораблі та літаки, відомі люди та історичні події. Лише одне нервувало Ізидора — що їхній делікатний малюнок псують сліди чорнильних штемпелів. Колись покійний батько показав йому, як чорнило з марки можна вивести простим домашнім способом. Достатньо курячого білка і трохи терпіння. Це була найважливіша наука, яку Ізидор отримав від батька.
Таким чином він став володарем неабиякої колекції марок. Тепер він вже сам міг писати листи, якщо мав би до кого. Думав про Руту, і кожна така думка завдавала йому болю. Рути не було, не міг написати до неї листа. Рута, ніби час, промайнула повз нього й розсипалась порохом.
Десь року шістдесят другого до Боських потрапив разом з листом Уклеї напрочуд кольоровий німецький рекламний проспект. Ізидор розглядав його цілими днями й не міг надивуватися цим довгим важковимовним словам. У громадській бібліотеці він відкопав довоєнний німецько-польський словник; у ньому було набагато більше слів, аніж те «raus», «schnell» і «Hände hoch», що їх вивчили за час війни всі мешканці Правіка. Потім хтось із дачників подарував Ізидорові маленький словничок, і Ізидор написав свого першого в житті листа. По-німецьки. «Прошу надіслати мені проспекти з машинами і туристичні проспекти. Моє прізвище Ізидор Небеський. Ось моя адреса». Наклеїв на конверт кілька своїх найкрасивіших марок і помандрував до Єшкотля на пошту. Поштарка в чорному блискучому халаті взяла від нього листа, оглянула марки і поклала його за якусь перегородку.
— Все. Дякую, — сказала вона. Ізидор тупцював з ноги на ногу й усе ще стояв біля віконечка.
— А він не пропаде? Нікуди не дінеться?
— Якщо маєш сумніви, відішли його рекомендованим. Тільки це коштуватиме дорожче.
Ізидор доклеїв марки й довго заповнював бланк. Поштарка поставила на листі номер.
За кілька тижнів Ізидорові надійшов товстий пакунок у білому конверті. Він мав чужі, зовсім інші марки, до яких не звикли Ізидорові очі. Всередині була реклама автомашин фірми «Мерседес-Бенц», а також туристичні проспекти різних бюро подорожей.
Ще ніколи в житті Ізидор не почувався таким поважним. І знову думав про Руту, оглядаючи ввечері свої проспекти.