І, звичайно ж, існує в Правіку, як і всюди на світі, місце, де реальність зморщується, втікає зі світу, як дух із повітряної кульки. Це місце з’явилося на полях за пагорбом одразу ж після війни й відтоді збільшується дедалі виразніше. В землі утворюється вирва, яка стягує вниз, невідомо куди, жовтий пісок, пучки трави й каміння.
Час Гри
Дивна «Повчальна гра на одного грача» і дивні її правила. Інколи грач має враження, ніби все це він уже колись спізнав, колись грався в щось подібне або знає Гру зі снів чи, може, з книжок громадської бібліотеки, яку відвідував, коли був хлопчиком. В інструкції так написано щодо Шостого Світу:
«Шостий Світ Бог створив випадково, а потім покинув. Зробив абияк і провізорно. В цій роботі було повно вад і прогалин. Не було нічого безперечного, нічого сталого. Чорне переходило в біле, а зло іноді видавалося добром, так само як добро — злом. Отож, залишений на самого себе, Шостий Світ почав далі творити себе. Дрібні акти креації виникали нізвідки в часі і просторі. Матерія сама по собі зуміла втілитися в речі. Ночами калькувались предмети, з землі росло каміння та жили заліза, а долинами потекли нові річки.
Люди навчилися творити речі силою своєї волі і назвали себе богами. Світ був тепер наповнений мільйонами богів. Однак воля підпорядковувалась інстинктам, тому до Шостого Світу повернувся хаос. Усього було забагато, хоча ввесь час поставало ще щось нове. Час набрав обертів, а люди помирали від зусиль зробити щось, чого досі не було.
Врешті Бог повернувсь і, роздратований гармидером, знищив усе створене однією думкою. Тепер Шостий Світ стоїть порожній і глухий, як кам’яний склеп».
Час Ізидора
Якось, коли Ізидор прийшов на пошту зі стосом листів, поштарка в блискучому халаті зненацька наблизила обличчя до віконечка й сказала:
— Начальник тобою дуже задоволений. Казав, ти наш найкращий клієнт.
Ізидор завмер з хімічним олівцем над бланком чергової скарги.
— Як це? Я ж завдаю пошті збитків. Але це все за законом, я не роблю нічого поганого…
— Ах, Ізидоре, ти нічого не розумієш. — Зарипіло, відсуваючись, крісло, й жінка наполовину висунулася з віконечка. — Пошта заробляє на тобі. Тому начальник тішиться, що знайшовся хтось такий, як ти, саме в нашому відділенні. Бачиш, домовленості між державами такі, що за кожен загублений міжнародний лист обидві країни платять порівну. Ми тобі платимо в злотих, а вони — в марках. Ми тобі ці марки обмінюємо за державним курсом, усе згідно з правилами. Заробляємо і ми, і ти. Власне кажучи, ніхто нічого не втрачає. Ну, то що, хіба ти не задоволений?
Ізидор кволо кивнув головою.
— Задоволений…
Жінка відсунулася назад у віконечко, взяла в Ізидора бланки скарг і почала їх механічно проштемпельовувати.
Коли він повернувся додому, перед будинком стояла чорна машина. Міся вже чекала біля дверей. Обличчя в неї було сіре й нерухоме. Ізидор одразу зрозумів: сталося щось жахливе.
— Ці панове до тебе, — проказала Міся дерев’яним голосом.
У кімнаті біля столу сиділо двоє чоловіків у світлих плащах і капелюхах. Йшлося про листи.
— До кого пишеш листи? — спитав один з них і запалив циґарку.
— Ну, до туристичних фірм…
— Це пахне шпіонажем.
— Та що я маю до шпіонажу? Я як побачив машину, то, знаєте, подумав, ніби щось сталося з дітьми, коли, слава Богу…
Чоловіки обмінялися поглядами, і той з циґаркою вороже подивився на Ізидора.
— Нащо тобі стільки кольорових буклетів? — запитав раптом другий.
— Цікавлюся світом.
— Цікавишся світом… Нащо тобі ця зацікавленість світом? Чи ти знаєш, що можна дістати за шпіонаж?
Чоловік зробив швидкий рух біля шиї.
— Перерізання горла? — запитав наляканий Ізидор.
— Чому ти не працюєш? З чого живеш? Чим займаєшся?
Ізидор відчув, що його руки пітніють і що він починає затинатись.
— Я хотів постригтись у ченці, та мене не прийняли. Допомагаю сестрі та шваґрові. Рубаю дрова, бавлю дітей. Може, дістану якусь пенсію…
— Жовті папери, — буркнув той з циґаркою. — Куди висилаєш листи? Може, до «Вільної Європи»?
— Лише до автомобільних або туристичних фірм…
— Що в тебе було з Уклеїною жінкою?
Ізидор лише тепер зрозумів, що їх передусім цікавить Рута.
— Можна сказати — все і нічого.