Це тривало кілька місяців, аж поки в ньому прокинувся інстинкт, і Ізидор постановив собі рятуватися. Коли вперше з’явився на кухні, Міся розплакалась і довго тулила його до свого фартуха, що пах обідом.
— Ти пахнеш, як мама, — сказав він.
Тепер раз у день він повільно спускався вузькими сходами вниз і бездумно підкладав хмизу в вогонь. У Місі завжди збігало чи молоко, чи юшка, й той знайомий безпечний запах повертав Ізидорові досі такий порожній світ. Він брав собі що-небудь попоїсти і, бурмочучи під ніс, повертався нагору.
— Нарубав би ти дров абощо, — кидала йому вслід Міся.
Ізидор брався за сокиру з удячністю, виповнив дровами всю дровітню.
— Припинив би ти рубати ті дрова, — сердилася Міся.
Отож він вийняв із коробки Іванів бінокль і зі своїх чотирьох вікон розглядав увесь Правік. Дивився на схід і бачив будинки Ташува на обрії, а перед ними — ліси й толоки над Бялкою. Бачив Нехцялову, яка мешкала в Фльорентинчиній хаті, бачив, як доїть на луці корів. Дивився на південь, де каплиця Святого Роха й молочарня, на міст, що вів до містечка, й на якусь машину, що застряла серед дороги, й на листоношу. Потім переходив до західного вікна — бачив Єшкотлє, Чарну, Ріку, дахи терема, вежі костьолу й дім престарілих, що постійно розбудовувався. Нарешті йшов до північного вікна і живився просторами лісу, які перетинала стрічка Кельцького шосе. Бачив ті самі краєвиди кожної пори року — білі й засніжені, зелені весняні, кольорові літні та вицвілі осінні.
Це тоді Ізидор відкрив, що більшість важливих речей на світі чотирикратні. Він взяв аркуш сірого паперу і намалював олівцем таблицю. Таблиця мала чотири колонки. В перший рядок Ізидор написав:
Захід Північ Схід Південь.
А зразу після цього додав:
Зима Весна Літо Осінь.
І здалося йому, що він написав кілька перших слів якогось надзвичайно важливого речення.
Це речення мусило мати величезну міць, бо тепер усі Ізидорові відчуття налаштувалися на вишукування чотирикратностей. Він шукав їх у себе на горищі, але й на городі, коли йому казали прополоти огірки. Знаходив їх у щоденній праці, в різних речах, у своїх звичках і в казках, які пригадував з дитинства. Відчував, що видужає, що вийде з придорожніх хащів на пряму дорогу. Хіба все не починає ставати зрозумілим? Хіба не достатньо трохи напружити розум і пізнати порядок, доступний для огляду, варто лише глянути?
Він знову ходив до громадської бібліотеки й брав цілі сумки книжок, бо здавав собі справу з того, що маса чотирикратних речей уже записана раніше.
В бібліотеці було багато книжок з красивим екслібрисом дідича Попельського — над купою каміння ширяв птах, подібний до орла. Птах тримав пазурами слово ФЕНІКС. Над птахом виднів напис: «Ex libris Фелікса Попельського».
Ізидор просив лише книжки з «Феніксом» — це було ознакою добротности. На жаль, він швидко з’ясував, що все зібрання книжок починається лише від Л. На жодній з полиць не знайшов авторів з прізвищами від А до К. Тож читав Лао-цзи, Леніна, Лойолу, Лукіана, Ляйбніца, Маркса, Марціала, Майрінка, Міцкевича, Ніцше, Оріґена, Парацельса, Піфагора, Платона, Плотіна, По, Порфирія, Пруса, Руссо, Сведенборґа, Сінкевича, Словацького, Сократа, Спенсера, Спінозу, Тертулліана, Фому Аквінського, Тов’янського, Фалеса з Мілета, Фройда, Шекспіра, Шиллера, Честертона, Юнґа. А що більше читав, то більше йому бракувало авторів початкових літер: Авґустина, Авіценни, Андерсена, Арістотеля, Блейка, Верґілія, Верна, Вольтера, Гайне, Геґеля, Гельдерліна, Гомера, Гофмана, Гюґо, Ґріммів, Ґьоте, Данте, Дарвіна, Діогена, Екгарта, Ерігена, Клеменса, де Кеведо-і-Вільєґаса. Також прочитав удома сучасну енциклопедію, однак не став од цього ні мудрішим, ані кращим. Зате мав дедалі більше для запису в своїх таблицях.
Одні четвірки були явними, достатньо було лише уважности:
Кисле Солодке Гірке Солоне,
або:
Коріння Стебло Цвіт Плід,
або:
Зелене Червоне Блакитне Жовте,
або:
Ліво Верх Право Низ.
А також:
Око Вухо Ніс Губи.
Багато таких чотирикратностей він знайшов у Біблії. Окремі з них здавалися більш первісними, старими й породжували інших. Мав таке враження, що під його вікном четвірки й множаться до безкінечности. Нарешті почав підозрювати, що сама безкінечність теж мусить бути чотирикратна, як ім’я Бога: