Тоді в будинку престарілих з’явилася Колоска.
— Ти спізнилась. Він помер, — сказала їй сестра-жалібниця Анеля.
Колоска не відповіла. Сіла біля Ізидорового ліжка. Торкнулася його шиї.
Ізидорове тіло вже не дихало, не билося в ньому серце, та воно ще й досі було тепле. Колоска нахилилася над Ізидором і сказала йому на вухо:
— Йди й не затримуйся в жодному зі світів. І не дай себе спокусити на повернення.
Вона сиділа біля Ізидорового тіла, аж поки його забрали. Потім залишалася біля його ліжка всю ніч, увесь день і безупинно бубоніла. Пішла тільки тоді, коли впевнилася, що Ізидор відійшов назавше.
Час Гри
«Бог зістарівсь. У Восьмому Світі Бог уже старий. Його думка щораз слабша, і в ній повно дір. Слово зробилося белькотливим. Так само світ, котрий постав з Думки та Слова. Небо тріскається, наче сухе дерево, земля місцями зотліла й розпадається тепер під ногами тварин та людей. Краї світу вистріпуються і перетворюються на пил.
Бог хотів бути досконалим і зупинився. Те, що не рухається, стоїть на місці. Те, що стоїть на місці, розпадається.
«Нічого не виникає із творення світів, — думає Бог. — Творення світів ні до чого не призводить, нічого не вдосконалює, не розширює, не змінює. Воно марне».
Для Бога смерть не існує, хоча часом Бог хотів би померти, як помирають люди, котрих він ув’язнив у світах і вплутав у час. Часом душі людей вислизають і зникають з його всевидющого ока. Це тоді Бог тужить найдужче, бо знає, що поза ним існує незмінний лад, який поєднує змінне в один візерунок. А в цьому ладі, в якому міститься навіть сам Бог, усе, що видається минущим і розпорошеним у часі, починає існувати поза часом одночасно й вічно».
Час Адельки
Аделька зійшла з кельцького автобуса на Гостинці й мала враження, що прокинулася. Що спала й снила своє життя в якомусь місці, з якимись людьми, серед божевільних і незрозумілих подій. Потрясла головою й уздріла перед собою лісову алею до Правіка, липи обабіч, темну стіну Водениці — все залишилося на своїх місцях.
Аделька зупинилась і поправила сумку на плечі. Поглянула на свої італійські черевички та легке пальто з верблюдячої вовни. Знала, що має чудовий вигляд, мов з журналу, як з великого міста. Рушила вперед, балансуючи на високих шпильках.
Коли вийшла з лісу, її вразила широчінь неба, яке відкрилося раптом усе. Забула, що небо може бути таким великим, мовби містило в собі ще інші, незнані світи. Ніколи не бачила такого неба в Кельцах.
Аделька побачила дах батьківського будинку й очам своїм не повірила, так сильно розрісся кущ бузку. Коли підійшла ближче, на мить зайшлося серце — не було будинку тітки Стасі Папужихи. На тому місці, де він стояв, тепер висіло небо.
Аделька відчинила хвіртку і стала перед хатою. Двері та вікна були зачинені. Вона ввійшла на подвір’я. Тут усе заросло бур’яном. До неї вибігли маленькі кури-ліліпути, строкаті, наче пави. Тоді їй спало на думку, що батько та вуйко Ізидор померли, а її ніхто не повідомив, і тепер вона приїхала до порожнього будинку в цьому своєму демісезонному пальті фірми «Telimen» та італійських шпильках.
Аделька поставила валізу, запалила циґарку і пішла садком туди, де колись стояла хата діда й тітки Стасі Папужихи.
— То ти куриш? — почула Аделька зненацька.
Вона мимовільно кинула циґарку на землю й відчула в горлі старий дитячий страх перед батьком. Підвела погляд і побачила його. Він сидів на кухонному стільчику посеред румовища, що було колись будинком його батька та сестри.
— Тату, що ти тут робиш? — запитала здивовано Аделька.
— Оглядаю дім.
Вона не знала, що сказати. Обоє мовчки дивились одне на одного.
Видно було, що він тиждень не голився. Борода була тепер цілком біла, немовби на обличчі батька осів іній. За ці роки він дуже постарівся.
— Я змінилась? — запитала донька.
— Постаріла, — відповів Павел, відвертаючи погляд на дім. — Як і всі.
— Що сталося, тату? Де вуйко Ізидор? Хіба тобі ніхто не допомагає?
— Усі домагаються від мене грошей і хочуть заволодіти будинком, ніби я вже помер. А я ще живу. Чому ти не приїхала на похорон матері?
Руки Адельки затужили за циґаркою.
— Я просто приїхала сказати тобі, що даю собі раду. Закінчила навчання, працюю. Маю вже велику доньку.
— Чому не народила сина?