Марта Велс
Правила для вигнанців
Розділ перший
Мені помірно щастило з транспортом, керованим ботами.
Перший дозволив мені сховатися в обмін на мою колекцію медіафайлів, без явних мотивів, і був настільки зосереджений на своїх функціях, що спілкування між нами було навряд чи довшим, ніж у вас з ботом-перевізником. Протягом усієї подорожі я був наодинці зі своїм сховищем медіа, саме так, як мені подобається. Це навело мене на думку, що на всіх транспортниках боти будуть такими ж.
Потім з'явився дослідницький транспорт "мудак", офіційне позначення "AРT" - дослідне судно для глибокого космосу. У різні моменти наших стосунків АРТ погрожував як убити мене, так і дивився зі мною мої улюблені шоу, дав мені зміну конфігурації тіла, надав чудову тактичну підтримку, змусив мене прикидатися людиною-консультантом з питань безпеки, врятував життя моїй клієнтці, і прибрав за мною, коли мені довелося вбити деяких людей. (Вони були поганими людьми.) Я дуже сумував за АРТ'ом.
Потім був цей транспорт.
Він також керувався ботами, без людського екіпажу, але перевозив пасажирів, переважно від мінімально до помірно кваліфікованих технічних працівників, людей та збільшених людей (імпів), які подорожували через транзитні станції згідно з тимчасовими контрактами на роботу. Для мене це була не ідеальна ситуація, але це був єдиний транспорт, який прямував у потрібному мені напрямку.
Подібно до бот-транспорту, який не був АРТом, він спілкувався зображеннями і дозволив мені бути на борту в обмін на копію з моїх носіїв наявної медіаінформації. Оскільки маніфест знаходився у стрічці транспорту і був доступний для інших пасажирів, я попросив його записати мене на час подорожі на випадок, якщо хтось перевірить. У формі пасажира було поле для заняття, і в момент слабкості я сказав йому, що я консультант з питань безпеки.
Транспорт вирішив, що це означає, що він може використовувати мене як бортову охорону, і почав попереджати мене про проблеми серед пасажирів. Я був ідіотом і почав відповідати. Ні, я теж не знаю чому. Можливо тому, що це те, для чого я створений, або це могло бути записано в ДНК, яка контролює мої органічні частини. (Повинен бути код помилки, який означає "я отримав ваш запит, але вирішив ігнорувати вас").
Спочатку все було досить легко. ("Якщо ти знову потурбуєш її, я зламаю кожну окрему кістку в твоїх руках. Це займе близько години".) Потім все ускладнилося, оскільки навіть пасажири, які подобалися один одному, почали вступати в бійки. Я витратив багато часу (дорогоцінного часу, коли міг би переглядати/читати збережені розважальні медіа зі ЗМІ), арбітруючи аргументи, на які мені було наплювати.
Але нарешті настав останній цикл подорожі, всім нам якось вдалося вижити, і я вирушив у відсік, щоб припинити чергову бійку між людьми-ідіотами.
У транспорту не було безпілотників, але був обмежений діапазон камер безпеки, тому я знав позиції всіх у зоні камбузу/бардаку, перш ніж двері відчинилися. Я швидким кроком пройшов кімнату, крізь лабіринт викрикучих щось людей і перекинуті столи та стільці, і ступив між двома учасниками бойових дій. Один тримав посуд з їжею як зброю, натомість у мене був один обережний поворот, який не відривав пальців.
Ви могли б подумати, що особа, яку вони знали як консультанта з безпеки і яка врізалася між ними і тепер роззброювала одного з них, змусить усіх зупинитися і переоцінити свої пріоритети в цій ситуації, але ви помиляєтеся. Вони відступили, все ще вигукуючи нецензурну лексику один на одного. Інші в залі перейшли від нецензурної лексики, якою осипали учасників бойових дій, на крики до мене, намагаючись розповісти мені різні версії того, що сталося. Я крикнув: "Замовкніть!"
(Хорошим моментом при видаванні себе за консультанта з питань безпеки замість конструкта-SecUnit'а є те, що ви можете наказати людям замовкнути.)
Всі замовкли.
Потім, все ще важко дихаючи, Айрес сказав: "Консультант Рін, я чув, що ти сказав, що не хочеш повертатися сюди…"
Інший, Елбік, драматично вказував рукою. "Консультант Рін, він сказав, що збирається…"
У маніфесті транспорту моє ім’я було Рін, хоча у RaviHyral я використовував ім'я Еден. Я був абсолютно впевнений, що охорона транзитної станції RaviHyral не має підстав пов'язувати цю ідентичність з будь-якою раптовою смертю, яка сталася на приватному шатлі, і навіть якби вона це зробила, то не буде переслідувати нікого поза межами своєї юрисдикції, якщо не буде укладений контракт. Але мені здавалося, що краще буде змінити ім'я.
Усі інші, почавши виходити з-за столів і поспіхом розбираючи барикади з крісел, намагалися перекричати один одного, і метушні та голосів стало більше. Це було типово. (Якби не шоу, які я завантажую з розважальної стрічки, я б подумав, що більшість людей думає, що спілкуватися, - це показувати на когось пальцем і кричати.)
Об’єктивні двадцять шість циклів подорожі суб’єктивно здавалися мені, принаймні, двісті тридцятьма. Я намагався відволікати їх. Я скопіював усі свої візуальні носії інформації в систему, доступну для пасажирів транспорту, щоб їх можна було відтворювати на їхніх дисплеях, що принаймні зводило плач до мінімуму (для дітей та дорослих). І звичайно, бойові дії різко зменшилися після того, як я вперше притиснув когось однією рукою до стіни і встановив чіткий набір правил. (Правило номер один: не торкатись консультанта з питань безпеки Ріна.) Але навіть це зазвичай залишало мене безпорадно вислуховувати їхні проблеми та скарги один на одного, проти різних корпорацій, які викупили їхні контракти(так, розкажіть мені про це), і взагалі проти їхнього існування. Так, слухати це було болісно.
Сьогодні я сказав: "Мені байдуже".
Всі знову замовкли.
Я продовжив: "У вас залишається максимум шість годин до того, як цей транспорт прибуде до пункту призначення. Після цього ви можете робити один з одним все, що забажаєте".
Це не спрацювало, вони все одно повинні були розповісти мені, що стало причиною останньої бійки. (Я не пам’ятаю, що це було, бо видалив з пам’яті, як тільки вийшов з кімнати.)
Усі вони були дратівливими та глибоко неадекватними людьми, але я не хотів їх вбивати. Ну добре, може трішки.
Завдання SecUnit'а - захищати своїх клієнтів від усього, що хоче їх вбити чи завдати їм болю, і обережно перешкоджати їм вбивати, калічити, тощо, один одного. Причина, чому вони намагалися покалічити чи вбити інших або себе, не була проблемою SecUnit'а, це мав вирішувати наглядач серед людей. (Або навмисне ігнорувати, поки весь політ не перетвориться на гігантську бойню, а ваш SecUnit помолиться за солодке полегшення після масивної випадкової вибухової декомпресії - не те, що я говорю це з свого досвіду чи щось таке.)
Але тут, на цьому транспорті, не було наглядача, а був тільки я. І я знав, куди вони летять, вони теж знали, куди летять, навіть якщо вдавали, що весь їхній гнів і розчарування викликані тим, що Вініго або Єва взяли додатковий синтезований фрукт. Тож я більше їх слухав і вдавав, що розпочинаю серйозне розслідування таких інцидентів (для прикладу, коли хтось залишив обгортку від крекерів у раковині вбиральні).
Вони прямували до місця своєї роботи як у якийсь казковий світ. Айрес сказав мені, що всі вони підписали договір на двадцятирічну безвідмовну роботу з великою виплатою в кінці. Він усвідомлював, що це жахлива угода, але це було краще, ніж інші варіанти. Трудовий договір включав житло, але стягував відсоток за все інше - за спожиту їжу, використану енергію та будь-яку медичну допомогу, включаючи профілактичну.
(Я знаю. Ратті казав, що таке використання конструктів - це рабство, але, принаймні, мені не доводилося платити компанії за ремонт, технічне обслуговування, боєприпаси та обладунки. Звісно, мене ніхто не питав, чи хочу я бути SecUnit'ом, але це зовсім інша метафора.)
(Примітка для себе: пошукати визначення метафори.)
Я запитав Айреса, як вимірюються двадцять років - за планетарним календарем чи за власним календарем корпорації, що підтримувала планету, або за рекомендованим стандартом корпорації Rim? Він не знав і не розумів, чому це має значення.