Я міг бачити рух і екстраполювати позиції сам, але більша детальність була приємною.
Один бойовий бот пробіг по підлозі хаба, поки ми спостерігали, під центральною скульптурною спорудою, яка, мабуть, була частково сходами на верхній рівень галереї, а частково - художнім витвором. Приціл Вілкен зареєстрував потужне переміщення на верхньому рівні, і я міг зрозуміти за відблисками, що це бойові безпілотники. Більшість моїх контрактів використовували набагато меншу (і дешевшу) модель, розроблену для розвідки та кращу для збору даних про клієнтів, а також для стеження за вашим базовим периметром і щоб стежити, що ваші клієнти на місцях і їх ніхто не викрав. Але тут були більші моделі, які мали деякий інтелект, додатковий захист та бортову енергетичну зброю.
Все ще скануючи, Вілкен пробурмотіла: "Отже, у нас є ще один бойовий бот плюс безпілотники".
Проти нас було ще принаймні два бойових боти; один стояв під тінню галереї. Вілкен пропустила його, але я екстраполював його існування на основі енергетичних моделей, які схопив приціл Вілкен. Я був готовий зробити ставку, що ще один чи два десь в резерві або працюють на об'єкті. Ймовірно, між нами і човником, тому що боти працюють саме так.
Тоді Вілкен сказала: "Наша мета там".
Під "метою" вона мала на увазі Хіруне, яка лежала на підлозі біля підніжжя сходів. (Ви ніколи не повинні називати клієнтів "метою", якщо не хочете заплутатися в невідповідний момент.) (Це жарт.) Вона лежала, скрутившись на боці, обличчям від нас, і я не міг сказати, чи була вона жива. Мене ще дещо хвилювало. "Чому вони обрали інженерну секцію?"
Щоб потрапити туди, нам довелося би пройти через центральний вузол, і якщо там не було встановленої пастки, атмосферна секція була ближче і краще захищалася, оскільки мала лише один вхід. Інженерний блок мав один доступ через центральний вузол і другий через перехідну трубу, що відходила від виробничого блоку, а також через вузол підйому в маточині, прямо під галереєю.
"Я не можу сказати, що відбувається в мозку бота", - сказала Вілкен, а потім кинула погляд на мене. Я дивився прямо перед собою. Якщо в цій ситуації і було щось хороше, це підкреслювало, наскільки чудовими були мої рішення (а) зламати мій командний модуль та (б) втекти. Бути SecUnit'ом відстій. Я не міг дочекатися, коли повернусь до мого попереднього життя, коли перебував на транспортах, керованих ботами, і переглядав свої серіали. Вілкен додала: "Ходімо. У мене є план".
Так, у мене теж був план.
***
Тепер, коли ми знали, де знаходяться бойові боти, Вілкен запропонувала зайняти центральний вузол доступу до виробничого блоку, де ми могли пройти через альтернативний трубопровід до інженерної секції. Або там, де я міг би пройти через альтернативний доступ до труби, тому що це був її план.
"Ми надішлемо SecUnit'а, щоб відвернути їх увагу, а я піду за Хіруне", - сказала Вілкен Абене.
Мікі нахилив голову. Абене насупила брови і кинула на мене вражений погляд. - Це самогубство.
Вілкен терпляче сказала: "Це SecUnit. Вони так працюють".
Мікі подав сигнал тривоги. - Це не найкращий план, SecUnit.
Вираз обличчя Абене знову став жорстким. "Це суперечить стандартам роботи у GI".
Вілкен підняла брови. "Ви хочете повернути Хіруне?"
Я спостерігав за обличчям Абене. Вона боролася, розриваючись між страхом за Хіруне та думкою послати мене на страшну, але принаймні раптову смерть. На це було цікаво дивитися, тому що вона знала, що я SecUnit. Вона сказала: "Має бути інший вихід. Консультант Рін, напевне, цього не допустила би".
Але вона казала, що ніколи раніше не бачила та не працювала з SecUnit'ом, і Мікі навіть не мав запису про нас у своїй базі знань. Абене була людиною з роботом-улюбленцем. Вона могла вважати мене домашнім улюбленцем консультанта Рін, схожим на Мікі.
У нас не було часу сперечатися, і я дійсно не хотів, щоб хтось думав про консультанта Рін, чиє вигадане існування здавалося мені все більше непотрібним. Я сказав: "Все добре, Дона Абене. Це та робота, для якої я призначений". Було надзвичайно важко не звучати іронічно.
По нашому приватному зв’язку я сказав їй і Мікі: "Все добре, у мене є інший план. Він безпечніший для Хіруне."
"Ви впевнені? - запитала Абене, і приватно додала - ви не хочете розповісти Вілкен про свій план."
Так, я не хотів цього робити - головним чином тому, що не хотів, щоб вона давала мені накази, які я мав ігнорувати. А ще тому, що я мав лише туманне уявлення про те, що я хочу зробити; більшість планів доведеться створювати буквально на льоту. "Ви мій клієнт. Ви можете стежити за мною через це з'єднання. Я сказав Вілкен: "Ми повинні діяти негайно. Дайте мені свою броню".
"Що?" Вілкен не встала у вогневу позицію, але те, як броня зарухалася над її суглобами, змусило мене подумати, що таким був її перший імпульс.
Я сказав: "Якщо я заходжу першим, мені знадобиться броня". Я просто хотів подивитися, що вона зробить.
- Ні, я піду за тобою, - не так терпляче сказала Вілкен. "Я буду біля люка на перетині між коридором виробничого блоку та трубою, щоб прикрити вас". Вона пішла у коридор, сказавши Абене: "Зачекайте тут. Якщо я надішлю вам повідомлення у стрічці, повертайтесь до шатла". Я пішов за нею, як добра маленька машина SecUnit-Murderbot.
Позаду мене Мікі змістився, щоб подивитися, як ми рухаємося вгору по коридору, надсилаючи відео Абене.
Коли ми відійшли достатньо далеко, щоб його вуха нас не могли почути, Вілкен приглушила комунікацію та канал і сказала: "У вас є щось від консультанта Рін?"
"Ні, канал станції недоступний звідси". Про що Вілкен знала. "Можливо, я зможу зв’язатися з нею по своєму зв’язку, якщо вам потрібно з нею поговорити". Я міг би підробити зв'язок, але мені знадобилося би трохи часу, щоб попрацювати над цим.
На щастя, Вілкен вирішила, що не хоче запрошувати іншого консультанта з питань безпеки, щоб він дав свої висновки щодо її стратегії, тим більше, що вона планувала вбити законтрактованого SecUnit. Я не знаю, скільки боргові компанії стягують з клієнтів, коли нас вбивають, але це, мабуть, багато.
Я думав, що план Вілкен полягає у тому, щоб послати мене вперед, закрити люк, і коли бойові боти вб'ють мене, вона скаже Абене та Мікі, що вона спробувала, і тепер їм потрібно повернутися до човника і летіти геть. Без SecUnit'а на її боці Абене була беззбройною і не була в обладнаній броні, і Вілкен могла би відтягнути її до човника, якщо Абене чинитиме опір. Звичайно, якби Вілкен торкнулася Абене, Мікі втрутився б, але я не впевнений, що Вілкен це врахувала.
Ми дійшли до перехрестя, і Вілкен зупинилася. Вона сказала: "Удачі".
Так, трахати тебе, подумав я і продовжив крокувати далі.
Гаразд, я не радів цьому. Ситуація була не такою, що десь мене чекала ремонтна кабінка. Я міг би відремонтувати себе за допомогою MedSystem, але мені потрібен був доступ до неї, і найближча, до якої я мав шанс потрапити, була на борту вантажного корабля, який ще був пришвартований на станції. Але я знав, що можу це зробити.
(Я сподівався, що зможу це зробити. Останнім часом я багато цікавився відтінками своїх суджень.)
Коли я почав підніматися далі по трубі і зник з очей Вілкен, я зробив резервну копію її каналу і натиснув на моє з'єднання з Мікі та Абене, щоб дати їм візуальну інформацію через мою стрічку. (стрічка не така добра, як камера в шоломі; вона використовує мої очі для запису, тому зображення дуже стрибає.) Мікі говорив більше з Абене, ніж зі мною, але я перестав слухати. Я ловив безпілотника.
Я транслював маленькі сплески статики на відкритому каналі. Дрон повинен прочитати це як сигнали з голосового зв’язку, ніби тут блукає якась бідна людина, намагаючись викликати допомогу по своєму комунікаторі, а не по захищених інтерфейсах, які Абене, Мікі та Вілкен використовували для нашого каналу.
Купа безпілотників могла вибухнути мені в обличчя, оскільки вони могли вирішити прилетіти сюди, щоб забрати мене, але я не думав, що це станеться. Боти ще не послали їх у розвідку, тому що вони не хотіли, щоб ми знали, що вони у них є, і ймовірно тому, що мали намір атакувати човник. Я сподівався, що безпілотники будуть розташовні по периметру, і один з них прилетить для розслідування.