Аби не виглядати… демон! цей хлопець починає мене дратувати! — аби не виглядати повним бовдуром, він відійшов до краю Коронованого та мимоволі зазирнув на дно ущелини. Якщо ніхто не займатиметься вбитими, з часом там почне нестерпно смердіти. Втім, дивись-но, стерв’ятники, здається, вже тут.
Із небес, повільно й велично, немов вельможі, запрошені на урочисту зустріч до Пресвітлого, спускалися грифи. Один, найнахабніший, забив крильми та впав просто на зубець Коронованого, неподалік від тисячника. Наче розуміючи, що люди потребують їхньої допомоги, птах не боявся Обхада, котрий стояв неподалік. Гриф схиляв голову то в один, то в інший бік, придивляючись до трупів внизу. Обравши з його точки зору найкращий, птах ринув туди, де вже трапезували його товариші.
В Південно Східній хтось із молодих хотів підстрелити кількох птахів, але його спинили. Аби хоч ці стерв’ятники впоралися із мертвими. Інакше за кілька днів (а за такої спекоти — й раніше) неприємний запах стане неодмінною складовою буття гарнізонів усіх чотирьох веж.
— У нас гості, — тихо повідомив Джулах.
Тисячник обернувся.
Поряд із жерцем стояли троє ятру. Скільки дивлюся, стільки дивуюся. Ну чому вони всі — наче на одне обличчя.
— Нехай камінь під вашими ногами завжди буде надійним, — вимовив один із горців. — Чи все гаразд?
Обхад виклав свої підозри.
Ятру кивнув:
— Передам Ха-Кингові. Якщо виникнуть ще якісь ускладнення, повідом.
Вони рушили, попрощавшись.
— Ти мав рацію, — сказав тисячник, — вони дійсно слідкують за нами.
Обхад чекав від жерця чогось на зразок «це зразу було зрозуміло» або «я й сам не був певен у цьому до кінця», але той лише знизав плечима та, підхопивши сокирку, заходився збирати хмиз на ніч.
До вечора було ще далеченько. Але остаточно стало зрозуміло, що сьогодні битв більше не планується (якщо ту різанину можна назвати битвою). А от вночі слід бути напоготові — напевне частина хумінів, які прорвалися на північ, спробує повернутися.
Тисячнику мимоволі пригадалося, як він минулого разу потрапив у ці краї. Та історія майже забулася за теперішніми подіями, бачить Ув-Дайгрейс, їх вистачило б на кілька доль якогось звичайнісінького солдатика, ще й лишилося трохи, — …забулася, але тепер мимоволі виринала на поверхню свідомості, як виринає з дна Ханху крокодил, що відчував запах ослабленої антилопи.
У ті роки гарнізон Північно-Західної не мав особливих «напружень» у плані муштри й подібної рутини. Тобто, муштра, звичайно, була (все-таки Хранитель Лумвей — це Хранитель Лумвей), але не вирізнялася особливою суворістю, і якщо ти мав трохи спритності та вдачі, її вдавалося уникнути або, в усякому разі, не виконувати в повному обсязі. Тренування зі зброєю — стаття особлива, тут навряд чи солдат прагнутиме звільнитися, це — святе; але нескінченні шикування та марширування… Це, так би мовити, на великого любителя.
Такому відносно вільному дотриманню статуту сприяло й політичне становище. Хуміндар на ті часи був все ще порівняно молодою державою, яка щойно стала на ноги і складалася із різнорідних — як етнічно, так і мовно — племен; і ніким не розглядалася як конкурент-противник Ашедгунові. «Хто? Хуміндар? Не жартуйте!» Перший (і наступні) правителі цієї держави принижено запрошували Пресвітлих відвідати хумінську столицю і тим демонстрували своє підпорядкування Ашедгунові. Пресвітлі їздили, приймали дари, благоволили. Загалом, на зміну нападам диких племен (проти яких, власне, і було побудовано вежі) прийшла цивілізована (майже) держава, з котрою, як виявилося, вигідно підтримувати мирні стосунки. Декому, звичайно, це не подобалося, але в основному ашедгунці сприймали таку метаморфозу схвально. Нарешті на континент-острів прийшов довгоочікуваний спокій.
Коротше, Обхад, який опинився в Північно-Західній, дуже швидко занудьгував. Тоді, в часи своєї химерної юності, він гордо носив репутацію сміливця. А такі речі, як репутація, потребують постійного підтвердження, інакше подібний статус дуже швидко переходить до іншого спритника. Можливості? Як правило, такі ж зелені ровесники, для яких всі ці штуки із репутаціями мають значення, не залишають вас без уваги, і піддрочок ви отримуєте більше, ніж задосить.
Не багато хоробрості потрібно, щоб грубіянити офіцерам або під час переклички замість «Я тут» зобразити «благородну відрижку». Це трюки, за які себе перестаєш поважати. Майбутньому тисячникові треба було дещо значніше.
Про що розмовляють солдати в казармах? Правильно, про протилежну стать. Ні, не сумнівайтеся, кухарі сумлінно підсипають у суп спеціальний порошок, котрий знешкоджує певну кількість думок подібного спрямування. Але — по-перше, суп можна і не їсти, тільки вивудити шматки м’яса та різної там зелені, а по-друге, жодні порошки, були б вони навіть тричі «спеціальними», не перетворять нормального здорового мужика у повноцінного імпотента, чиє коло інтересів не поширюється далі, ніж «пожерти» та «помахати мечем». Отож, яких би зусиль не докладали кухарі з медиками, розмови у казармах ведуться перш за все навколо жінок: спогади, поради, філософські розмірковування з приводу та без приводу, байки типу «а я от чув».