Перший промінь, найдальший, заворушився.
На Північно-Східній рухалися, шуміли — схоже, там теж збиралися запалити вогні.
Але перш, ніж півничани встигли це зробити, один із солдатів не витримав. Із гучним істеричним криком він помчав уперед, розмахуючи руками та сполохуючи сонних падальщиків. Ущелину наповнили різкі звуки і світло.
Решта маленького загону зметикувала, що ховатися далі не має сенсу, — і побігла. Вітіг вилаявся, впав. Він не міг кричати, бо його почули б у вежах, і тому Орз зробив єдине прийнятне у цій ситуації: піймав когось за ногу та різко смикнув на себе.
Людина впала, застогнала.
— Лежати! — несамовито прошепотів Вітіг. — Роби вигляд, що ти — здохляк.
Потім він спробував ухопити ще когось, але останній із втікачів інстинктивно вивернувся та помчав далі.
Ідіоти! Які дурні!
Вітіг був несправедливий у своїй оцінці і добре розумів це. Складно думати та тверезо міркувати, коли навколо гинуть твої соратники, а згори в будь-яку мить може налетіти смерть, що перетворить тебе на смердючий шматок м’яса.
В південних вежах також запалили вогні. Полетіли перші стріли.
Лучники не поспішали, довго прицілювались і відпускали тятиву лише тоді, коли були певні, що стріла відшукає жертву.
Відшукували.
Жоден із втікачів не пробився до своїх.
— Боже! — перелякано прошепотіли поруч. — Що тепер?
Орз поглянув на світловолосого хлопчину, який завмер праворуч та попереду.
Ну і питаннячка у тебе, парубче.
/зміщення — промені над вежами/
Несподіване гудіння дзвонів не дозволило Пресвітлому заснути, і Талігхіл встав з ліжка роздратований: Що за демон?!
Храрріп, котрий чергував біля дверей кімнати, пояснив. Звинувачувати у гаморі треба Хранителя Північно-Західної — пан Лумвей вирішив, що прийшов час обмінятися з іншими вежами якимись повідомленнями. От і обмінювалися.
Схоже, безсоння стає для тебе хронічною хворобою, — іронічно подумав правитель, потираючи спітнілі скроні. В кімнаті було душно та трохи смерділо, от тільки не второпати, від чого. Трупи ще не повинні так тхнути смердотою, та й стерв’ятники сьогодні як слід попрацювали. Що ж тоді?
Він пройшовся кімнатою, відшукуючи (вірніше, винюхуючи) джерело дискомфорту. Потім здогадався. Так і є! Вузький лаз між двох каменів та купка мишиного посліду. Вже й сюди залізли! Тьху, яка гидота!
Талігхіл наказав охоронцеві попіклуватися, аби нору заліпили, а сам вийшов з кімнати страшенно лютий. Він хотів зазирнути до казарм Вільних Клинків, але потім передумав та попрямував нагору, до дзвіниці.
— A-а, це ви, правителе, — всміхнувся йому пан Лумвей, простягаючи руку, аби допомогти Талігхілові піднятися на майданчик. — Знову не спиться?
— Дзвони.
— Ну, зрозуміло. Нічого, незабаром звикнете до всіх цих дрібниць, будете спати як мертвий.
Пресвітлий змовчав. Його увагу привернули дивні споруди, які встановлювалися тут, біля бійниць, а також кількома балконами нижче.
— Що це?
— Це? Механізми на зразок маяків, за допомогою них ми збираємося засліпити хумінів, що пробралися до північного виходу. Як вважаєте, вони намагатимуться повернутися до своїх?
— Звичайно. А що їм залишається робити? Хоча, можуть і пошукати гірські стежки, — але навряд. Це потребує багато часу, а шансів на успіх майже немає.
— І ми так гадаємо. Сьогодні, як смеркне, ввімкнемо ці штукенції. До того часу на балконах вже стоятимуть наші снайпери, тож їм не пробратися.
Хтось із дзвонарів прошепотів:
— Стільки мороки через два десятка людей.
Талігхіл повернувся до нього:
— Одне з головних правил життя — ніколи не залишай ворога у себе за спиною.
Дивно, чому це він раптом так розбалакався, але з іншого боку — чому б не повчити розуму цих людей.
Послухай, приятеле, ти лукавиш із самим собою, бо жалієш їх і тому ведеш із ними мудрі розмови, махаєш рукою. Але — від правди нікуди не дітися — більшість із них приречені тобою на смерть. Збираєшся відкупитися від совісті такими дешевими подачками?
— Що там коїться у таборі противника? — запитав Тієліг.
Він щойно піднявся сюди і тепер стояв, кутався у свій незмінний балахон та дивився У ніч.
— Що роблять хуміни? — повторив він.
— Ворушаться, — відповів Хранитель. — Втямили, що до чого, і готуються до серйозної облоги за всіма правилами. Будують машини, хоча, схоже, частину вони притягли з собою. Завбачливі.