Сог осатаніло блиснув з-під насуплених брів, але промовчав.
Унизу під ними хтось кричав і щось чадно горіло.
/зміщення — стріла, що вибухнула полум’ям/
Усе пішло шкереберть, коли промені з веж одночасно були спрямовані на катапульти. Снайпери, які знаходилися під Південно-Східною, почали стріляти (Мабор мимохідь здивувався, чому стрільці з вежі не влучали по машинах), і перші стріли вже вибухали у тілах хумінськіх охоронців. Інша група встигла підпалити одну катапульту.
Раптом Базіка відскочив убік і впав. Скажений здивовано подивився на нього:
— Якого демона ти?..
В плечі Базіки виросла ще одна кістка, і Мабор нарешті зрозумів, що це стріла. Точніше, арбалетний болт.
Отакої?!
Він подивився туди, звідки стріляли, але зміг розрізнити лише людські постаті на балконах Південно-Східної.
Прийняли за чужих? Але ж дзвонарі мали попередити!
А потім здогадався, що «попередити» могли по-різному.
Сог.
— Гей, десятнику, у нас нові проблеми!
Можна було не стерегтися й кричати, бо ґвалт і так піднявся неабиякий. Хуміни біля катапульт збагнули, що до чого, і кликали допомогу: звідти вже виїжджав кінний загін, і треба було кивати п’ятами. З пораненим Базікою далеко утечеш!
Шеленгмахові вистачило одного погляду, щоб зрозуміти ситуацію.
— Маборе, хапайте пораненого і до драбини! Решті розсипатися, пропустити снайперів і повільно відходити.
— Десятнику, там кіннота! — звичайно, Розумник не міг промовчати.
— Бачу, — спокійно мовив Трипалий. — Нехай вони спочатку дістануться до нас.
— А що там діставатися… — Розумник вдавився власними словами, бо у цю мить промені з веж одночасно погасли — як відрізало. В ущелину ринула повновода, мов Ханх, темрява. Її розрізали лише окремі вогники — там, де догоряла катапульта.
Так, — подумав Мабор. — Нехай спочатку наблизяться. Тут не дуже побігаєш, надто багато мертвих навалено.
Він навіть забув свої заперечення: мовляв, чому це я мушу тягти на своєму горбу Базіку? Краще мечем помахаю. Підхопив пораненого та поніс. Позаду хтось уже кричав, падаючи з коня. Пробігали снайпери, було чути, як видираються по мотузяних драбинах.
— Скажу, щоб скинули кілька мотузок, — прошепотів над вухом Шеленгмах. — Прив’яжемо, витягнемо.
Він побіг до Південно-Західної, потім, коли Скажений майже дістався до вежі, повернувся, повідомив, що все готово, і попрямував у бік південного виходу. Там решта солдатів ще стріляли по кінноті; хтось із «везунчиків» сік хумінів.
Мабор майже на дотик відшукав мотузки і прив’язав Базіку. Потім гукнув нагору, щоб негайно підіймали, а сам почав дертися по драбині, притримуючи пораненого.
Потроху вибралися. Ті, хто залишався внизу, вже встигли дістатися до вежі і теж піднімалися. Хуміни зрозуміли, що подальше переслідування небезпечне, і заходилися біля катапульт: рятували залишки згорілої та тягли у табір вцілілу.
Скажений постояв на балконі, спостерігаючи за метушнею південничан, а потім повільно пішов до казарм.
— Шкода, — говорив хтось. — Шкода, що ми не встигли підпалити другу. Часу не лишилося.
— Нічого, — різкий голос Тесси зараз був схожий на лезо ножа. — Нічого, вони і без одної витратять набагато більше часу…
Сьогодні вночі войовниця, схоже, неабияк перехвилювалася. Мабор зупинився і подивився на неї. Та відвела погляд і подивилася в ущелину.
Навіть коли Скажений пішов, вона ще дуже довго не наважувалася повернутися. Тессу трясло, наче в лихоманці, вона вп’ялася пальцями у бортик балкона, намагаючись заспокоїтися, але тремтіння не проходило.
— На мій погляд, рейд закінчився вдало, хоча і не зовсім. А як ви вважаєте, пані?
Боги, лише Пресвітлого мені тут не вистачає для повного щастя!
— Так, мій правителю, звичайно. Тепер ми затримаємо їх надовго.
— Я теж так думаю, — Талігхіл став поруч, скоса поглядаючи на войовницю. — Ви тремтите. Вам холодно?
— Ні. Просто втомилася.
Дурнувата відмовка! Але чого він до мене чіпляється!
Остання думка здалася настільки безглуздою, що Тесса не стрималася і хрипло засміялася.
— Схоже, ви сьогодні дійсно перехвилювалися, пані. Може, варто поспати?
Вона знизала плечима.
— Важка ніч, було від чого перехвилюватися. Поспати? Вам також не спиться.
Тепер настала черга Талігхіла здригатися та поводити плечима.
— Так, правильно. Важкенька ніч. І все ж — прислухайтесь до моєї поради.