Саме тому відступати зараз безглуздо. З таким же успіхом я можу залишатися тут — поразка завтра або післязавтра, чи не все одно? Звичайно, якщо підходити з позицій махтаса. У житті («в легендах» — виправився) інколи трапляються дива і останньої миті з’являється герой-рятівник. Але легенди, на жаль, не схожі на дійсність.
— Поклич Тієліга, — звелів він Джергілові.
Той покірно кивнув та пішов униз. Храрріп, який чекав, на сходах, зайняв місце колеги.
Тим часом з деяких вікон Південно-Західної потяглися до зірок у благанні про допомогу долоні полум’я. Незграбні пташенята і далі намагалися злетіти. Дзвони нарешті замовкли.
— Найдивовижніше те, що падальщики й досі не залишили Кріну, — незворушно зауважив Тієліг, стаючи поруч із правителем та прихиляючись, як і той, до бійниці. — А ґвалт тут стоїть неймовірний.
Талігхіл подивився на жерця, і Тієліг осікся, відводячи погляд:
— Так, Пресвітлий. Страшно. І тебе навряд чи втішить, що всі вони знайдуть спокій у володіннях Ув-Дайгрейса, чи не так?
— Але ж доказів немає, жерцю, — несподівано для себе мовив Талігхіл. — Немає доказів, що насправді десь існують такі володіння.
— Докази потрібні тим, у кого недостатньо віри, Пресвітлий. Але навіть ті, хто має сумніви, можуть потрапити у край Бога Війни, якщо їхні діяння будуть бажані Ув-Дайгрейсу.
Правитель похитав головою:
— Надто пишномовно звучить, вибачайте, Тієліже.
— Так, інколи проривається, даруйте, — пробурмотів він, маючи на увазі чи то своє пафосне висловлювання, чи то те, що дозволив собі звернутися до Пресвітлого на «ти».
— Нічого… Між іншим, а що станеться з тими, чиї діяння не будуть «бажані»?
— Народяться знову, — знизав плечима Бог Війни. — Загальновідома істина.
— Чи ж істина?
— Боюся, отримати докази, які повністю вас задовольнять, ви зможете лише після смерті.
— Не виключено. І здається, незабаром матиму такий шанс, як вважаєте?
— Не певен, — похитав головою Тієліг. — Навряд чи вони привезли багато пелюсток ша-тсу. Це — рідкісна штуковина, отож деякий час вам ще доведеться помучитися сумнівами.
— Довше б, — пробурчав Пресвітлий. — Ви гадаєте, нам поки що нічого не загрожує?
— Чому? — загрожує. Тільки не дим жовтих пелюсток ша-тсу. А от що саме — завтра дізнаємося. Можливо, у них не залишилося більше ніяких трюків. А може, ще дещо приховано. Побачимо.
— Дякую, ви чудово вмієте вселяти надію.
— Для цього, гадаю, у вас вистачає рабів, правителе.
— Що ж, дякую за правду.
— Завжди до ваших послуг, — Тієліг відкланявся та залишив дзвіницю.
Спускаючись крутими східцями, він замислено стукав пальцями по руків’ях ножів, котрі виглядали з чохлів нарага. Хоча думками верховний жрець був далеко від реальності, він тим не менш відмітив блідість обличчя ватажка Братів; та ввічливо кивнула Тієлігові та почала спускатися, намагаючись непомітно відірватися від небажаного супутника.
Нарешті їй це вдалося, і вона звернула на поверх, де розміщувалися кімнати — її та Кена. Проминувши знайомі двері, Тесса постукала у сусідні; і нервувала, чекаючи дозволу зайти. Вона взагалі стала нервовою після того випадку.
Брат сидів на ліжку та гострив лезо тонкого меча — настільки тонкого, що дехто з простих, не Братів, навіть не сприймав його, не звертав уваги. Мовляв, що можна зробити такою палицею, вона ж зламається після першого справжнього удару. Кен, як правило, в такій ситуації відмовчувався. Прості вони і є простими.
— Привіт, — сказала войовниця. — Здається, у нас можуть виникнути серйозні проблеми.
Вільний Клинок не уповільнив рухів, і брусок так само виважено ковзав по хвилястому лезу меча.
— Що ти маєш на увазі?
— Якщо правитель вирішить, що залишатися небезпечно, він намагатиметься втекти. Сьогодні вночі.
Кен похитав головою:
— Думаю, ми помітимо. Хіба що, коли він зробить це сам-один. Але тоді — який сенс? Без армії йому все одно не виграти цієї війни.
— Можливо, просто закортить зберегти своє життя, як гадаєш?
— Тоді б він залишився в Гардгені, — слушно зауважив Брат. — Я не вважаю, що честь значить для нього менше.
— Все-таки нам слід пильнувати.
— Обов’язково наглядатимемо. Та яка з того користь? Спробуєш його зупинити? У Пресвітлого непогані охоронці. І якщо чесно, тоді це вже втратить будь-який сенс. Однією своєю спробою втекти він зламає дух війська, і так підірваний подіями останніх днів.