— Що ж я таке верещав?
— Не знаю, — знизав плечима Данкен. — Щось давньоашедгунською. Я не розібрав.
Тепер зрозуміло, чому служник та Мугід говорили зі мною мертвою мовою. Але звідки оповідач знав про коридор? І чому поводився так спокійно. І… Коротше кажучи, нічого не зрозуміло!
— Добре, — втомлено мовив я. — Після оповіді розберемося. До речі, Данкене, це не ви підкладали мені записку, в якій радили бути обережнішим?
Він уважно подивився:
— Н-ні, я не підкладав. Даремно ви, виходить, не прислухалися до попередження.
— Виходить, — погодився я. — Але тут вже нічого не вдієш… А коли я прийшов, у мене не було сумки?
— Ні, — впевнено вимовив Данкен. — Принаймні, я ніякої сумки не бачив. Хоча вискочив на крик, мабуть, найперший. Що, втратили якусь коштовну річ?
— Можна так сказати. У сумці були всі мої речі. Окрім тих, звісно, котрі на мені.
Журналіст підніс брову:
— Ого! Треба пошукати, як гадаєте?
Я невизначено змахнув рукою:
— Розберемося. Підемо-но краще до кімнатки, а то розпочнуть без нас.
Решта вже зібралася. Коли я вгледів Карну, серце моє здригнулося та забилося сильніше. Вона, схоже, погано спала останнім часом, схудла та виглядала не найкраще.
Я, як міг, тепло всміхнувся їй та опустився в крісло. Треба серйозно поговорити, але не зараз. Пізніше…
ОПОВІДЬ СІМНАДЦЯТА
— Пізніше, — киває та потирає руки сивобородий старий. — Давай про головне.
— Я був у місті, — повідомив співрозмовник. — Вони встигають. Необхідно втрутитися.
— Це кажеш мені ти?! — у холодному та пихатому голосі старого, наче удар молота об метал, лунає гнів.
— Я був там, — повторює чоловік. — Я бачив. Знаю, що відбувається у місті. Він збирається діяти, хоча згідно з їхньою…
— Досить! — роздратовано скреготить дідусь. — Я чув достатньо.
/зміщення — вогник свічки гасне, затиснутий кістлявими пальцями/
— Що зі мною? Де я?
Талігхіл поворушив рукою, підніс долоню до очей і з зусиллям почав у неї вдивлятися: здається, він повернувся у власне тіло. Цей шрам — такого там не було.
— З вами все гаразд, Пресвітлий, — повідомив голос Тієліга.
— Так? — недовірливо перепитав Талігхіл. — Що трапилося?
— Прошу вас, Пресвітлий, вислухайте мене. Я розповім вам.
Тієліг таки розповів. Але правитель не бажав вірити його словам, він різко встав із ліжка та підійшов до дверей.
— Храрріпе, який сьогодні день?
Охоронець відповів.
Повільно, наче намагаючись відтягнути неминуче, Талігхіл зачинив двері та повернувся до жерця Бога Війни.
— Але що все це означає, демон мене проковтни? — з неприхованим жахом мовив він.
— Це означає, що зараз потрібна вся ваша майстерність. Необхідно знайти вихід із пастки, в якій ми мимоволі опинилися — ми всі.
— Добре, я подумаю, — пообіцяв Талігхіл. — Залиште мене.
— Як завгодно Пресвітлому, — жрець вклонився та пішов, залишаючи правителя наодинці з нерозгаданими таємницями.
Він погано пам’ятав те, що сталося після падіння у підземному коридорі.
Коли свідомість повернулася, Талігхіл побачив, що коридор порожній, так, наче в ньому нікого не було дуже давно. Він лежав на брудній підлозі, у темряві, котру розтинав лише тоненький промінчик світла. Підвівшись, Пресвітлий оглянув себе: чужий одяг, чуже тіло. Погляд його випадково ковзнув на долоню — там не було шрама, до якого Талігхіл звик ще з дитинства — невдале падіння з дерева, — а от тепер цього знаку наче й не існувало.
«Куди ж я потрапив?»
Правитель переглянув можливі варіанти (їх було не так уже й багато) і зробив висновок: напевно помер і опинився в одному з загробних світів. Навряд чи це край Ув-Дайгрейса, швидше вже — підземні володіння Фаал-Загура. Хоча й кажуть, що Бог Болю мертвий, але від цього його царство не зникало.
Пресвітлий знизав плечима. Він ніколи не вірив у Богів, хоча й допускав можливість їхнього існування. Що ж, тепер остаточно з’ясує, хто має рацію: він чи жерці.
Нахилившись, Талігхіл роздивився предмет, з якого пробивався тонкий слабкий промінь світла. Обережно, щоб не обпектися, правитель підняв цей смолоскип і пішов коридором… куди? — вперед. Зрештою, вдруге не помирають.
Йшов доволі довго. Незабаром смолоскип згас, і Пресвітлий викинув непотрібну штукенцію; далі рухався навпомацки.