/наступний фрагмент тексту написано, очевидно, набагато пізніше від попереднього/
Навіщо все це роблю? Я добре усвідомлюю: вже не буде Третього покоління. Власне, його і не може бути. Ми так само тісно пов’язані з ними, як ненароджене дитя — з матір’ю, ми залежимо від їхнього сприйняття довкілля, і подібно до того, як на зміну Перших прийшли ми (а перших — Одвічні), замість нас приходить… що?
(Підозрюю: насправді вони не такі вже вільні від чогось сильнішого, ніж ми, і взагалі… Не знаю. Треба буде при нагоді запитати у Оаль-Зіїра).
Як би там не було, я роблю ці нотатки. В них — наша історія, історія нашого повалення з небес і того, що відбувається з нами зараз.
…Мабуть, перелом настав після битви у Кріні. А може, ще тоді, коли Фаал-Загур знищив наші храми, і ми більше не могли без перешкод втілюватися та перевтілюватися. По суті, нам необхідно було зробити вибір: або назавжди піти, залишивши собі ту мінімальну кількість свободи та влади, котру можна було зберегти у тій ситуації, або ж залишатися та боротися.
Перші свого часу пішли. Не всі — частина залишилася в Ашедгуні, потім перебралася до Хуміндару. Але там вони довго не протрималися. Рафаал-Мон використав південців для своїх цілей, і Перші в результаті загинули, хоча чутки про те, що деякі живі, доходять до мене і дотепер. Повірити в таке важко, я вже боюся сподіватися.
…Вибір, котрий постав перед нами після битви у протоці Вааз-Нулг, ми вирішили інакше, ніж Перші. Ми залишилися. Дехто стверджував, що у нас значно більше шансів відновити колишню міць. І це було так, з одного боку. З іншого ж, не можна протистояти тому, для чого настав час.
Якими недоладними та безглуздими, певно, здаються тобі зараз, невідомий читачу, ці рядки! Бог, Бог Війни, пише, що знайшлися сили, могутніші від нього та його покоління. Але помилялися не ми — помилялися ті, хто вірить у абсолютне всесилля. Бо немає у світі нічого абсолютного.
…Ми вирішили залишитися. Тобі, читачу цих рядків, можливо, незрозуміло, який важкий вибір треба було зробити. Я поясню.
Рафаал-Мон, котрий став для хумінів Оберігаючим, не був першим, хто віднайшов таку можливість. Першим був його батько, Фаал-Загур. Щоправда, йому доводилося рахуватися зі своєю дружиною, Ахр-Н’єнною, більш відомою як Богиня Відчаю. Ми намагалися, аби це ім’я стерлося з людської пам’яті, і, схоже, добилися успіху.
…Але ж як близько були вони від втілення свого задуму! Стати Триєдиним Богом, затьмаривши та знищивши решту. Оволодіти силою, котрою досі — згідно з переказами — володіли лише наймогутніші з Одвічних. Одначе ми змогли втрутитися та розвтілити — без можливості повернення — Ахр-Н’єнну. Ми, по суті, вбили її. І гадали, що тим самим назавжди відвернули Фаал-Загура та його сина від зради всього покоління. Крім того, Ахр-Н’єнна мала грати вирішальну роль у Триєдиному, і без її участі задум ставав безглуздим.
Фаал-Загур дочекався слушної миті та раптово вдарив по нас. Спочатку все виглядало так, начебто ним керує лише жага помсти, і тому ми надто пізно звернули увагу на зруйновані храми та вбитих служителів. Занадто пізно. Сила пішла, і ми не могли втрутитися.
…Як смішно побудований світ! Здається, саме в нашому поколінні це проявилося найяскравіше. А як ще охарактеризувати те, що нам, Богам, допомогли люди?
Вони були народжені як і все інше — збудженою уявою Одвічних (потім люди воліли називати їх демонами, що, зрештою, не змінювало суті). Хаотичні за своєю природою, не знайомі зі значенням самого поняття «постійність», Одвічні володіли могутністю та владою, про котрі ми можемо лише мріяти. Ніхто не знає, звідки вони прийшли, та й чи прийшли взагалі. Швидше, самопородилися, упорядкувавшись із Нереалізованої Порожнечі. Їхня свідомість мала подобу чи то сну, чи то марення; і кожен (майже кожен) образ, що народжувався у ній, так чи інакше отримував втілення. Одним із таких образів був наш світ. Іншим — постійність світу.
…Народжені свідомістю Одвічних, люди залежали від неї. До певного часу. Потім демонам набридли старі іграшки (чи чим там люди були для них?), і Одвічні перестали звертати на них увагу.
Ніхто не знає, як зародилася у людині свідомість. Вважається, це стало можливим лише завдяки тому, що, залишаючись витвором Одвічних, люди володіли їхніми властивостями. У тому числі — малими зернятками марень, котрі з часом розвинулися у свідомість, відмінну від свідомості демонів — свідомість, що прагне до порядку. Як би там не було, люди набули можливості впливати на світ, утримуючи його у межах реальності.