…Виникнення упорядкованої реальності виявилося настільки неприродним для Одвічних, що ті змушені були звернути на неї увагу. Але зробили це занадто пізно, відновити колишній стан демони не могли, а частина з них до того ж зав’язла у реальності, не здатна залишити її меж.
Люди стикалися з Одвічними (вірніше, з тими їхніми проявами, котрі могли сприйняти системою зовнішніх рецепторів). Згідно з людським єством, вони почали і демонів вплітати у тканину реальності, поступово підкоряючи їх своїй свідомості. Деякі спромоглися зберегти відносну свободу, решта боролася — та безрезультатно. Так виникли Перші.
…Перші були чимось середнім між Одвічними та Другими, тобто, нашим поколінням. Від Одвічних вони успадкували непостійність форми, від нас — визначеність, виявлену в особистій, індивідуальній якості. Звичайно, демони теж мали певні зародки індивідуальності, але у зв’язку з їхньою хаотичною природою це не проявлялося так сильно, як у Перших. А для людей індивідуальність є однією з неодмінних характеристик. Тому зміни, поступово внесені їхньою свідомістю у реальність, створили Перших.
Як суб’єкти, утворені людською фантазією, Перші потребували постійного підгодовування від людей. Першим необхідно було, аби в них вірили. Тому вони сприяли виникненню релігії (вірніше, розповсюдженню та розвитку, бо зародки існували ще раніше і, власне, стали передумовою виникнення Перших).
…З часом з’ясувалося, що релігія непідвладна волі Перших. Вона (релігія) розвивалася відповідно до змін, котрі відбувалися у свідомості людей. Так виникла необхідність у Другому поколінні. Так народилися ми, людяніші, наділені багатьма конкретними формами.
Як і Перші, ми цілком залежали від віри людей. Одначе нам вдалося майстерніше впоратися з проблемою. Замість капищ у людей з’явилися храми, замість шаманів — жерці, котрі мали більше втаємниченості та більше влади. Ми вміли отримувати користь із чужих помилок.
…Коли Фаал-Загур зруйнував храми та вбив жерців, коли ми перебували у відчаї, на допомогу прийшли люди. І зовсім не з релігійних міркувань — просто війна Других зачепила людські інтереси, і люди захищали їх.
Більшість прибічників Фаал-Загура була знищена, а сам він оголошений поза законом, як Бог, не гідний поклоніння. Син його, Рафаал-Мон, своєчасно зрозумів, що до чого, і втік, зазнавши поразки, але не переможений.
…Перед нами постав вибір. Ми не могли сподіватися на храми та жерців — війна Других продемонструвала, що це вкрай ненадійно. Потім Оаль-Зіїр запропонував інший план. Ми вміли віднайти користь не лише в чужих помилках, але й у чужому щасті.
Вирішили безпосередньо використовувати людей, хоча й послуговувались, як однією з ланок, храмами та жерцями. Але нагадування — і, Як наслідок, віра в нас — мали йти від можновладців, від правителів. Так було засновано династію Пресвітлих.
…Кожен із нащадків Хрегана, котрому належало правити, мав одну з Божественних властивостей. Обіцяно, що доти, доки володарюватимуть Другі, не урветься і династія Пресвітлих. Вважалося, що це спонукає правителів шанувати Богів та заохочувати до цього людей.
Ми ж, відмовившись від розвтілення та очікуючи кращих часів, воліли спостерігати за відновленням своєї могутності з самого центру подій. Ми стали верховними жерцями, власними верховними жерцями.
…Все пішло шкереберть. Розвиток людської свідомості не можна повернути назад, як не можна повернути час. Люди були готові до того, що приніс їм Рафаал-Мон. Тому ми програли, хоча ще й не усвідомлювали цього тоді.
А я ж міг здогадатися. Коли помер Геер-Діл, я мусив зрозуміти, що… /закреслено/. Та яка, зрештою, різниця? Відступати не було куди.
…Ми спокійнісінько жили в якості власних жерців, а Рафаал-Мон тим часом створював свою релігію, могутню та всевладну. Він використав ідею свого померлого батька і зміг втілити те, чого не зробив Фаал-Загур. Рафаал-Мон об’єднав північні племена під загальним началом, взявши за основу релігію Оберігаючого Бога. Свою власну релігію.
Він дав хумінам правителів, посунув їхній технічний прогрес на декілька кроків уперед і спрямував цю дику силу на Ашедгун, маючи на меті остаточно знищити нас та стати Третім.
А Пресвітлому Талігхілу Рафаал-Мон дав махтас.
…Ігри Богів — не для людей. Бо людині ніколи не стати Богом, принаймні, Другим. Дати людству махтас — це все одно, що подарувати дворічній дитині кинджал. Правила гри виховують у гравця Божественне ставлення до людей. Я зміг нейтралізувати… /закреслено/