Перш ніж іти спати, принц зазирнув до їдальні й поцупив зі столу трохи печива. Зголоднів за день — собі у цьому можна було зізнатися.
Заморивши черв’яка, Талігхіл попрямував у вітальню і почав підійматися сходами. Майже без роздратування поглянув на фігурку Оаль-Зіїра і вирішив: хай Домаб ставить її, куди хоче — його справа. Вивести Талігхіла з рівноваги віднині буде непросто. Ще подумав, що треба обов’язково наказати, аби привели наложницю — найрозкішнішу та найдосвідченішу. Але це завтра, бо сьогодні він надто втомився і над усе на світі хоче (спати без снів) просто поспати.
Проходячи повз кімнати матері, призупинився. Як можуть люди бути настільки нерозумними, щоб вірити у богів? Пригадався Раф-аль-Мон, його молитва. Є щось неприємне у цій людині. Але він навчає грі — доти маю з нього користь. Більшу, ніж від Домаба, який постійно намагається мною керувати.
Зайшов, зачинив двері, щільно запнув штори, опустився на ліжко і поглядом ковзнув по мештах. Знову!
Принц зі змішаним відчуттям гидливості і жаху відліпив чорний листок і відкинув геть, наче отруйну гадину.
Загасив свічки та вклався, але не міг заснути. Думка про те, що на килимі лежить чорна пелюстка, не давала спокою. Довелося вставати, запалювати світло і шукати. Знайшов, розсунув штори і викинув у напіввідкрите вікно клятий (знак) листок.
Лише тоді зміг заснути.
ДЕНЬ ДРУГИЙ
У кімнатці було гамірно, як на ринку стародавнього Гардгена. Щоправда, сьогодні ніхто не просив води і не верещав. Та й товстуля не задихалася.
Крім того, мовчав Данкен. Ця зміна була настільки незвичайною, що я навіть не знав, чи радіти мені. Коли такі люди мовчать, чекай чогось неприємного. А мені зараз тільки цього й бракувало, — начебто все, що відбувалося, було дуже приємним.
Журналіст сидів ліворуч від мене і дивився у мій бік. Я подумки намагався розібратися: що не так? Одягнувся надто яскраво? Здається, ні. І не та це людина, яка витріщатиметься на сусіда через незвичне вбрання.
Я оглянувся, неабияк роздратований тим поглядом, і збирався сказати щось різке та в’їдливе, коли журналіст перелякано виставив уперед руки й прошепотів:
— Мовчіть!
— Що?
— Благаю, мовчіть! — повторив він, пильно дивлячись мені в очі. Якщо Данкен прагнув, аби я відчув усю серйозність сказаного, він свого досяг. Я прикусив язика і слухав. — Мовчіть, я все поясню. Тільки-но вийдемо звідси — поясню. Але мовчіть, благаю вас!
Схоже, він зациклився, — спало на думку, але я промовчав.
— Зараз полудень, панове, — повідомив, піднімаючись із кам’яного трона, Мугід. — Є час, аби відпочити й ознайомитися з вежею, якщо забажаєте.
— Можна запитання? — це сухорлявий невеличкий чоловічок, схожий на старенького академіка (так, певно, і є).
— Слухаю, пане Чрагене, — гречно озвався оповідач.
— Чому вчора ми сприймали до пізнього вечора, а сьогодні закінчили раніше? — опонент погладив маленьку борідку, потім хустинкою дбайливо витер спітнілу — аж блищала! — лисину: у кімнатці було надто душно.
— Усе просто. Розумієте, пане Чрагене, кожна оповідь — окрема історія. Її не бажано розривати, це тільки зашкодить. — Цікаво, що він має на увазі і кому «це» може зашкодити? — Тож, іноді сеанси триватимуть півдня, іноді — добу. Все залежить від епізоду, який я оповідатиму, аби всебічно ознайомити з історією ущелини.
— Ще запитання, панове? — оповідач огледів нас.
— Ви казали про знайомство з вежею, — це підвелася Карна. — А що тут є? На що ви порадите подивитися?
— Влучне запитання, — вдоволено кивнув Мугід. — Я не рекомендуватиму нічого конкретного. Ходіть усюди, роздивляйтеся. Звичайно, крім кімнат, куди вхід відвідувачам заборонено.
— А як ми дізнаємося про це? — спитав чоловік похилого віку в діловому костюмі з короткою стрижкою. Цей пан увесь час сидів поруч із жінкою трохи молодшою від нього (певно, дружина).
— Дізнаєтеся, — загадково відповів Мугід.
— Ну що ж… — завагався чоловік.
— Не турбуйтеся, пане Валхіре, — заспокоїв старий. — Вам та пані не загрожує заблукати чи потрапити у потаємне місце, побачивши яке, відразу вмирають. Усе буде гаразд.
Пан Валхір вимушено посміхнувся. Я був вражений: спостерігати три абсолютно різні усмішки за такий короткий час! І на додаток — ще й мовчазний Данкен. Просто день чудасій!
Мугід знову огледів нас, наче вихователь малюків, вирішуючи, чи випускати на прогулянку.