Він досяг своєї посади власними зусиллями, і тому знав ціну скибки хліба та м’якого ліжка, знав більшою мірою, ніж деякі з придворних фінансистів. А ще Армахог знав, що на душі у нього зараз неспокійно. Йому не подобалося, що Руалнір мусить їхати до нового правителя Хуміндару, про якого, по суті, нічого невідомо. Всі ашедгунські інформатори несподівано й одночасно захворіли або зникли, а офіційних даних було дуже мало. Надто мало!
Конюх привів осідланого жеребця, Армахог подякував і поставив ногу у стремено.
(Зміщення у часі й просторі, воно б’є по очах і випалює на сітківці паралельні прямі — малюнок фантастичного пера)
Після сніданку Талігхіл знову сів грати. Раф-аль-Мон сьогодні виглядав піднесено, він кілька разів змахував руками й захоплено починав щось пояснювати, та перехоплював здивований погляд принца і зупинявся. Пресвітлий навпаки — почувався мерзенно, але не розумів, чому.
Вони скінчили партію, і Талігхіл, звісно, програв. Нерозумно було б очікувати іншого, чи не так?
Старий замислено поплямкав губами, покрутив у руках фігурку латника з піднесеним догори мечем і запитав:
— Знаєте, пане, у чому ваша похибка?
— Ні. Буду дуже вдячний, якщо поясниш.
— Ви, пане, — пояснив старий, — побиваєтеся за кожним воїном, піклуєтеся про частину, тому втрачаєте ціле. — Раф-аль-Мон схематично продемонстрував, як відбувався бій і в які моменти принц помилився.
— Розумієте?
Талігхіл кивнув, хоча зовсім не був певен. Махтас виявився складнішим, ніж уявлялося спочатку, але й цікавішим.
— Ще партію?
— Як буде завгодно Пресвітлому, — вклонився старий.
Другий двобій Талігхіл програв швидше і з меншими втратами з боку суперника.
— Ще?
Раф-аль-Мон сумно розвів руками:
— Перепрошую, але невідкладні справи змушують мене відмовитися. Якщо буде завгодно Пресвітлому, я повернуся за кілька діб, аби продовжити навчання.
Роздратованим помахом руки принц відпустив торговця. Коли той був уже біля дверей, дещо цікаве спало на думку Талігхілові:
— Скажи, звідки ти взяв гру?
— Шкода, мій принце, але я не маю права розповідати, — голос торговця затремтів. — Дозвольте промовчати.
— Йди геть.
Все одно не відповів би. Чи збрехав.
Талігхіл почав розставляти на гральному полі фігурки, аби розпочати партію з самим собою. В цей час у дверях постав Домаб, осудливо поглянув на махтас і підкреслено байдуже повідомив:
— До вас Армахог, Пресвітлий. З листом від вашого батька.
— Хай зайде, — не відриваючись, звелів Талігхіл. — До речі, накажи випустити Раф-аль-Мона зі служниками та розпискою на отримання грошей за махтас.
— Як забажає Пресвітлий.
Ото б жбурнув чимось важким у цю пику! Набрид уже зі своїми вічними турботами!
Армахог, брязкаючи шпорами, зайшов на веранду і став неподалік від принца, витягнувшись і очікуючи, доки на нього звернуть увагу. Те, що старегх дозволяв собі у розмові з правителем, він не дозволяв при зустрічах із принцом. Талігхіл міг бути — коли хотів — чванькуватим і жорстоким, наче прагнув довести всьому світові, що він — спадкоємний принц.
Поставивши чергового латника на відповідну клітинку, Пресвітлий повернувся і жестом запросив Армахога сідати.
— Домаб казав, є лист від батька, — зауважив він.
— Так, Пресвітлий, — підтвердив старегх. — Правитель був дуже… здивований, що ви не приїхали попрощатися. Чекав, а не дочекавшись, попросив передати листа.
— Дякую, Армахоже, — нехай в мене влучить блискавка, якщо виправдовуватимуся. — Подивимось…
У листі батько був досить стриманим. Просив Талігхіла на час, доки буде відсутній, переїхати до палацу. Дивно, ми ж обговорювали і вирішили, що це зайве. Харлін впорався б з усім, а найважливіші питання надсилав би на розгляд.
Талігхіл відклав листа та невдоволено похитав головою. Він не хотів переїздити до Гардгена — там було ще спекотніше і осоружніше, ніж у садибі. До того ж махтас…
— До речі, Армахоже… — недбало вимовив принц, — якщо ви не зголодніли і не поспішаєте, може, зіграємо кілька партій?
Старегх несхвально поглянув на гральне поле, але промовчав. Він здогадувався, що не дозволило спадкоємцеві приїхати попрощатися з батьком. І це йому не подобалося.