Тонка висока вазочка, котра стояла неподалік від дверей, захиталася та впала на підлогу. Домаб помітив це занадто пізно і не встиг підхопити.
Нахилився, почав збирати уламки, та раптом завмер.
Так і стояв деякий час: напівприсівши, з уламками крихкої порцеляни у поранених долонях — і кров капала на розкішний килим, всмоктуючись у ворс. Потім управитель підвівся, скинув уламки на підлогу і попростував до сходів, аби покликати служників і наказати прибрати у кімнаті.
Вдруге зупинився біля вікна. На дворі Талігхіл різким голосом віддавав накази. Звідси було видно, як паланкін та карета попрямували до головної брами садиби, брама прочинилася — і процесія закуріла шляхом.
Домаб закричав служникам, щоб поквапилися, і…
(Зміщення — удар навідліг по повіках. Я…)
ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Я здригнувся і протер очі. Вони боліли — наче під повіки якийсь садист добряче насипав грубозернистої солі.
Трохи покліпавши, помітив, що інші почуваються не ліпше. Поруч у кріслі застогнав Данкен.
— Що це було?!
Хотів би я знати! Але Мугід усе пояснить. Не хоче ж він, щоб його роздер на шматки натовп розлючених туристів!
Оповідач незворушно спостерігав за нашими намаганнями прийти до тями. З’явився один зі служників: вислухав старого, вклонився й поспішно пішов.
Ого! Схоже, у нас НП.
Оповідач уже підводився з трону і оглядав нас — ніби пастух отару. А в стаді — недостача!
І тоді все стало на свої місця. І товстуля, котра кричала вночі, і вимушена перерва в оповіді, і метушливість служника. Тобто… майже все… Про дещо я міг лише здогадуватися.
— Панове, прошу вибачити за незручність. Боюся, сьогодні оповідей уже не буде. Одна наша гостя вирішила залишити «Вежу», і я мушу подбати про неї.
Мугід легко і повільно попрямував до виходу. Я, наче прив’язаний, потягся за ним, сподіваючись, що не помітить, а як помітить — не зверне уваги.
Він не звернув. Або просто вирішив, що я можу слухати і бачити те, що відбудеться.
На першому поверсі стояла товстуля, біля її ніг мертвим звіром лежала майже порожня дорожна сумка. Переляканий погляд жінки метнувся до Мугіда. Схоже, слід очікувати істерики.
Та я помилився. Огрядна пані лише важко, нервово зітхнула, простогнавши:
— Швидше!
— Автобус уже викликали, — лагідно проказав Мугід. — Але скажіть, що змусило вас прийняти де рішення?
Та здригнулася наляканим желе і невпевнено потяглася за сумкою.
— Р-розумієте… — в жінки перехопило подих від переляку, вона схопила сумку, затулившись нею від старого.
— Заспокойтеся, прошу, — сказав він тихо, але владно. — Нічого страшного не сталося.
Від цих слів тітка затремтіла ще дужче.
— Не сталося! — вигукнула вона. — Але станеться. І я мушу відвернути це!
— Що саме?
— Мені наснилося, що мій син… Боги — ні!!!
Очі жінки пішли під лоба, і вона почала падати на бік. Певно, знову пригадала сон. Якщо врахувати розповідь Данкена…
Служники підхопили непритомну жінку й заходилися біля неї. Вона очуняла напрочуд швидко, гарячково ковтнула повітря, гикнула і вп’ялася в Мугіда великими виряченими очима.
— То що ж ви бачили? — запитав оповідач, наче нічого не сталося.
— Я бачила, як він помирає, — слабким голосом мовила товстуля. — Розумієте — помирає!
— Розумію, — заспокоїв старий. — Гадаю, автобус вже прибув.
Служники відкрили двері, і Мугід, а слідом — товстуля, — вийшли на майданчик. Я попрямував за ними, та мене рішуче зупинили:
— Не зараз, пане.
Товстуля, яку підтримував під лікоть Мугід, почала спускатися сходами.
Коли вони зникли з поля зору, я знову спробував вийти, і цього разу мене не зупинили.
На майданчику було холодно й гуляв вітрюган — як завжди. Я перехилився через огорожу і побачив далеко внизу червону коробочку автобуса.
Біля мене з’явилися інші. Вони теж спостерігали, як оповідач і жінка спускалися. А з мене було досить — надивився досхочу. Натомість випала можливість побазікати з Данкеном.
Я торкнувся його ліктя. Журналіст миттєво відгукнувся, наче тільки й чекав цього.
— Ви зрозуміли? — запитав я.
Він кивнув. Звичайно, зрозумів. Товстуля була наступною у черзі на володіння даром Пресвітлих. На її долю випало бачити віщі сни. Або те, що вона сприйняла як такі.
Та нам від цього не легше. Хто наступний? І що випаде йому?