Я привітався з усіма, всівся за стіл та запитально подивився на Мугіда. Схоже, чекали тільки на мене й лише тому не починали снідати. То от він я!
Мугід підвівся:
— Панове! Дехто з вас останнім часом почувався недужим. Прошу поставитися до цього серйозно і не ризикувати без нагальної потреби. Краще пропустити сеанс або попросити, як це зробила вчора пані Карна, аби його відмінили. Будь ласка, пам’ятайте, що здоров’я дорожче над усе.
Тепер стосовно вимушеної, якщо так можна висловитись, ізоляції готелю від зовнішнього світу. На жаль, рятівники досі не з’явилися, хоча я неодноразово зв’язувався з ними. Така недбалість, звичайно, не залишиться безкарною. Від себе можу запевнити: причин для хвилювання немає. В «Останній вежі» досить продуктів, тож голодна смерть нам не загрожує. Можете в цьому пересвідчитися, поглянувши на стіл.
Отже, панове, ще раз прошу вибачення за прикрі непорозуміння і — смачного!
Він сів — не вистачало тільки оплесків. Ми почали снідати.
…Коли спускалися, Карна поглянула на мене і опустила повіки. Я відповів так само: вже знаю. Здається, ніхто нічого не помітив.
ОПОВІДЬ ДЕВ’ЯТА
Навіть не помітила, коли настав полудень. Час іти до палацу.
Тесса ліниво позіхнула, потягнулася та підвелася з ліжка. Вчора вона просиділа допізна, розмірковуючи про авантюру, яку запланувала разом із Братами — тому сьогодні спала майже до обіду. Внутрішній механізм, на зразок арбалетного спускового гачка, спрацював безвідмовно — як, зрештою, завжди; Тесса прокинулась саме тоді, коли хотіла. Ще встигне перекусити та перевдягнутися. Хоча — що їй, войовниці, одягатися? — Тесса не схожа на тих чепуркуватих красунь, у яких шовки та сережки випирають навсебіч. Та й для кого їй одягатись — якщо Тогіна немає поруч.
Вона зиркнула в уламок люстерка: дещо розкучлана, але все ж дуже приваблива. І вкрай небезпечна — та про це знали лише деякі, помічаючи у войовниці тільки красу.
Тесса пригладила своє коротке волосся й надягла обруч, який подарував їй два роки тому Тогін. Потім пристебнула до пояса піхви з вигнутим клинком, штовхнула двері й пішла до загальної зали — чи на пізній сніданок, чи на ранній обід.
Кен сидів на тому ж місці, що й учора. Він підняв велику сивочолу голову і пильно подивився на сестру.
— Доброго ранку. Йдеш?
— Ні, — якомога недбаліше відповіла войовниця. — Спочатку перехоплю щось. Куди поспішати? Хай трохи помордуються, очікуючи.
Кен ледь посміхнувся самими куточками вуст:
— Я теж мордуюсь, очікуючи.
Тесса поклала свою тонку руку на його кулаки, міцні, немов вилиті з металу.
— Так треба, Кене. Повір, вони погодяться. Не можуть не погодитися. У них немає виходу.
— Твоя правда. Але у нас теж немає виходу. Якщо вони дізнаються про це…
— Не дізнаються, — відрізала Тесса. — Їм не до того, аби винюхувати. У них — «справи державного значення».
— Повір, вона в цьому тямить, — зауважив Укрін, який щойно підійшов. — Йдеш, Тессо?
— Спочатку поїм — із вашого дозволу! — буркнула вона. — Та й без нього.
Укрін виставив уперед кухоль, захищаючись:
— Навіщо так суворо? Я тільки запитав. Мені теж не байдужі долі наших Братів.
Войовниця зігнорувала його слова, відвернулася та вигукнула.
— М’яса, млинців, вина!
— Не певен, чи буде тобі цікаво, Тессо, але, — Укрін відсьорбнув з кухля, — кажуть, у бік Кріни рушили вози з провіантом. Тобі це про щось говорить?
— Про це — ввечері! — різко відповіла войовниця. — Коли я повернуся.
— І якщо вони погодяться, — додав Укрін. — Хвилюєшся.