Авжеж!
Цікава штукенція, ця книжечка. Не даремно я взяв її з бібліотеки. І шкода, що до їдальні її нести не можна…
Бо саме туди я, зголоднілий, вирушив.
Уже спускаючись на другий поверх, наздогнав пана Чрагена. Він не помітив мене, бо був надто заглиблений у власні думки. Я кахикнув.
— А, пане Нулкер! — сказав «академік», погладжуючи куцу борідку. — Даруйте, захопився роздумами.
— Про що, коли не секрет? — поцікавився я.
— Гм, звичайно, секрет, — посміхнувся Чраген. — Але вам відкрити можна, оскільки ви мені подобаєтеся: небагато молодих людей вашого віку цікавляться стародавньою літературою. Зараз, знаєте, все більше віддають перевагу телевізорам, стрибкам з парашутом та іншій маячні.
— То чим же вам не подобаються стрибки з парашутом? — здивувався я.
— Давня історія, — міцно стулив сухенькі губи «академік». — Н-да, давня та сумна. Був колись у молодості закоханий в одну гарну і розумну дівчину — дуже, до речі, схожу на пані Карну. Залицявся, вірші писав. І, уявіть, вона пішла від мене до чемпіона з цих самих стрибків з парашутом. Я, звичайно, вирішив не здаватися і поспішив на вишку для стрибків, щоб довести — собі і їй, — що я теж не ликом шитий, а коли і шитий, то вже певно не ним. Упав і зламав ногу.
Я спробував стримати посмішку — не вийшло. Пан Чраген махнув рукою:
— Смійтеся, смійтеся, мені теж смішно, коли згадую. Але парашутів відтоді не люблю. То про що ми?..
— Про секрет, який ви збиралися відкрити, — нагадав я.
Ми увійшли до Великої зали й сіли, продовжуючи розмову.
— Так-от, про секрет, — «академік» потягнувся за тушкованим м’ясом. — Секрет, знаєте, простий. Я думав про стародавні мови. Про деякі збіги й семантику окремих ієрогліфів. До речі, мені здалося, ви знаєтеся на давньоашедгунській?
— Трішки. В межах університетського курсу.
— А що закінчували? — діловито поцікавився Чраген.
— Намагався багато, але нічого не закінчив, — пожартував я. — На фізико-математичному було нудно, на фізкультурному — теж, вступив на філфак — а життя змінилося і довелося шукати роботу. Роботу знайшов, але виявилося, що слід вибирати між нею і навчанням. Віддав перевагу першій. Отож нічого зрештою і не закінчив.
— Але книжку давньоашедгунською прочитати зможете? Не заперечуйте, я бачив, що можете.
— Навіть не збираюся: можу. Ось, до речі, перед тим, як іти вечеряти, читав.
— То коли буде потрібна консультація, я можу на вас розраховувати?
Я розвів руками:
— Наскільки це буде в моїх силах. Але майте на увазі, я не фахівець.
— Я, на жаль, також, — пробурмотів «академік».
Решту часу ми розмовляли про якісь дрібниці.
Пан Чраген виявився цікавим співрозмовником, і його історії про «романтичну юність» були кумедними та розважливими.
Потім прийшов Данкен і втрутився у нашу розмову.
Почувався він сьогодні як на голках, що, схоже, було його звичним станом. Кілька разів журналіст у пориві почуттів плескав мене по плечу та руці, тож незабаром і я, і пан «академік» почали позирати на нього скоса. Врешті-решт Данкен поїв і пішов, ексцентричний та сповнений енергії.
— Дивна молода людина, — флегматично зауважив Чраген.
— Це точно, — погодився я. — А іноді дуже втомлює.
— Правильно. Але кожен маскується залежно від можливостей, — сказав «академік», підводячись з-за столу. Що він має на увазі?
— То я можу розраховувати на вашу допомогу щодо давньоашедгунської? — перепитав він.
Я підтвердив.
Прийшов до себе і вийняв з кишені цидулку. Сподіваюся, «академік» не помітив.
«Якщо те, що дається нам, — дар, подібний тим, які були у Пресвітлих, чому — Валхіри? Це надто небезпечно і взагалі — поза межами».
Данкен має рацію, демон його проковтни! Правитель, що має дар співпереживання такого рівня, як учора пан Валхір, — це ж потенційний божевільний! Уся моя теорія руйнується. Що тоді?
Читати перехотілося. Я лежав, розмірковував — і не помітив, коли заснув.
ДЕНЬ ДЕВ’ЯТИЙ
Ранок минув без пригод та НП.
Мугід провів нас до кімнатки для оповідей і попередив: сьогодні дуже тривалий сеанс, отож наберіться терпіння.
ОПОВІДЬ ДЕСЯТА
Набратися терпіння, — сказала собі Тесса. — Головне — пам’ятати про Тогіна. Це його єдиний шанс.
Вона подивилася на Сога, який крокував поруч. Вільний Клинок ще не знав про пастку, яку приготували для них. Тесса сподівалася: й надалі не знатиме. Вони з Кеном вирішать цю проблему вдвох і без зайвого галасу. Вирішать. Тільки поки що не зрозуміло, як…