— Ходімо, ходімо, — запросив старий. — Я розкажу і покажу.
Він припідняв линву, принц нахилив голову й ступив на той бік, за ним — охоронці з Коктаром. Натовп невдоволено загомонів, коли за наказом торговця людей почали спроваджувати з шатра.
Старий знову розсівся у кріслі та запропонував трохи зачекати — «хлопці» розберуться з натовпом і принесуть крісло й для принца. Талігхіл сторопів від такої неповаги, хотів уже послати все до демонів і повертатися до садиби, та потім передумав, бо придивився, нарешті, до фігурок, що стояли на дошці, і зрозумів: перед ним мініатюрні зображення фортець. А ще — воїнів, бойових звірів, колісниць і дерев. Він не знав, чому дивуватися насамперед: що все це дивовижно схоже на живі створіння, чи тому, що кожна фігурка завменшки з фалангу пальця. Розгніватися й піти геть уже і на думку не спадало.
Охоронці тим часом витурили роззяв, опустили завісу шатра і принесли Талігхілові крісло. Він сів, не відриваючи погляду від дошки і вдивляючись у деталі: кожна фігурка відрізнялася від інших і мала в собі стільки ж індивідуальності, скільки й жива людина. Знаю, що так витріщатися на товар не можна, але… А он той, он той, з гордовитим поглядом і плюмажем із пишного пір’я — але ж красень! Тільки… як у це грати?
Старий із задоволеним виглядом сидів навпроти, повільно потираючи руки, наче йому зненацька замлоїло кістки. Він дав покупцеві (здається, вже не потенційному, а справжнісінькому) насолодитися виглядом фігурок, а потім легенько бухикнув, аби привернути увагу.
— Якщо дозволите, розповім про правила гри в махтас, — він допитливо зиркнув на принца, наче підраховував, скільки ж просити.
— Розповідай, — дозволив Пресвітлий.
— Ось — гральне поле, — старий показав на розкреслену шестикутниками дошку. — Воно поділене на сектори, кожен сектор — на клітинки. На клітинці може вміститися не більше однієї бойової одиниці. — Талігхіл поглянув на торговця, і той пояснив. — Бойові одиниці — ці фігурки. Тож, — провадив далі, — на кожну клітинку стає лише одна фігурка. Без сумніву, є винятки… — старий підвівся з крісла й, вибачившись, пішов кудись, бурмочучи собі під ніс.
— Що з ним? — запитав принц у Коктара.
Той знизав плечима:
— Не знаю, пане. Раф-аль-Мон завжди такий… Химерний.
Повернувся старий із товстенним шовковим сувоєм, який ледь уміщався у циліндричному футлярі з м’якої шкіри. Раф-аль-Мон витяг сувій і розгорнув, анітрохи не бентежачись тим, що всі присутні спостерігають за ним.
— Ось! — виголосив старий, указуючи пальцем на якийсь рядок. «На одній клітинці може стояти більше, ніж одна фігурка у таких випадках: А — якщо відбувається бій за правилом сто сімнадцятим (див. вище), Б — якщо воєначальники обмінюються військами або ж…»
— Хвилиночку, — обірвав його Талігхіл. — Хотілося б дізнатися загальні правила. Про виключення поговоримо пізніше — коли… якщо я забажаю купити цю гру.
— Звичайно, пане, — Раф-аль-Мон підніс догори обидві руки, через що сувій почав потроху сповзати з кістлявих колін. — Звичайно, як забажаєте. — Старий спритно підхопив і поклав його на гральне поле.
— То на чому ми зупинилися? — він покуйовдив сиву борідку. — На бойових одиницях. Як бачите, вони різні. Як у житті, в махтасі є і прості солдати, і полководці, фортеці, бойові звірі та багато іншого. Згідно з правилами, бойові одиниці взаємодіють одна з одною, прагнучи єдиного: знищити суперника та захопити всі фортеці. В махтас можна грати як з однією або кількома особами, так і самому. Безперечно, цікавіше воювати з кимось, але іноді корисно вдосконалювати майстерність на самоті. Якщо купите, зіграю з вами кілька разів, аби у процесі пояснити правила та допомогти зорієнтуватися, що до чого.
— І скільки ж коштує гра? — байдуже запитав принц. Він здогадувався, що сума, яку назве Раф-аль-Мон, йому не сподобається, і ще менше вона сподобається палацовим скарбникам; але він знав, що купить махтас, скільки б той не коштував. Здається, щойно Талігхіл нарешті відшукав ті єдині ліки, які здатні врятувати його від невимовної нудьги.
Раф-аль-Мон назвав ціну. Принц зажурено похитав головою і розпочав торги. Втім, після тривалих і впертих перемовин сума все одно залишилася неймовірною, лише трохи наблизившись до припустимої. Не зважаючи на це, Талігхіл заявив, що купує махтас. Раф-аль-Мон уклонився, приховуючи посмішку, і поцікавився, коли доставити гру до палацу.