Шеддаль перервав белькотіння товстуна і відкликав ватажка Клинків. Та особливо не засмутилася; було схоже, що войовниця взагалі зараз думає зовсім про інше. Найімовірніше — о-он про того каторжника, якого привели разом із рештою «везунчиків». На запитання Шеддаля, що робити, Тесса тільки махнула рукою: помер і помер; щойно заявляли, що кожна хвилина на рахунку, а тут теревені розводите.
Шеддаль відкрив був рота, щоб заперечити, але в цей час поряд із халупкою управителя виникла невелика, але панічна метушня, і в полі зору колишнього сотника з’явився Пресвітлий у супроводі охоронців. Що ж, однією проблемою менше!
Правитель мав кепський вигляд — очевидно, не звик до таких навантажень. Тренуватися він час від часу тренується, є у нього різні вчителі, тільки без постійної практики користі від цих вправ… Що були, що не були — однаковісінько.
— У чому проблема? — запитав Талігхіл, підходячи до свого заступника і ватажка Клинків.
Йому пояснили ситуацію.
— Що ж, — розвів руками Пресвітлий. — Якщо пані Тесса не проти, рухатимемося далі: до веж далеко, а часу обмаль.
— Ходімте, мій правителю, — Шеддаль акуратно взяв Талігхіла під лікоть і відвів убік. — Пані, я гадаю, мусить зайнятися звільненими, віддати розпорядження, щоб їх забезпечили всім необхідним і доправили до вежі, хоч і під конвоєм, але як вільних людей. Це потребує часу, але вона впорається, я певен. Ми тільки заважатимемо.
Талігхіл розгублено погодився, подивився на Тессу, і пішов за своїм помічником.
Колишніх в’язнів вивели хіба що не в кайданах. На «везунчиках» майже не було одягу — дрантя прикривало тіла, і в складках ворушилися паразити. Дивно, що управитель не потурбувався про своїх підопічних. Тим більше — Тесса знала від Укріна — такі вказівки Армахог давав. Мабуть, товстун надто захопився пошуками сорок сьомого в’язня.
Під’їхав на кістлявому, як і він сам, жеребці Сог. Скептично оглянув «везунчиків», комусь кивнув, упізнаючи знайомого. Потім повернувся до Тесси:
— Хіба в угоді йшлося про воші? В якій кількості? Вони теж будуть боротися проти хумінів?
Хтось у натовпі зареготав, войовниця скривилася:
— Дуже дотепно, Соже. Може, ліпше порадиш, що робити… з цим?
Вільний Клинок знизав худими плечима:
— Що робити? Загнати всіх у Ханх і як слід викупати. А доти тримати окремо від решти війська. Я розумію, що надовго від цієї халепи ми не вбережемося, але хоча б тимчасово…
Він легенько торкнув жеребця шпорами і від’їхав убік, даючи присутнім можливість вирішити самим, хто чи що є «цією халепою».
Тесса розуміла, що таке рішення найправильніше. Військо на марші, і вимити «везунчиків» просто нема де (та й ніколи). Але — серед сорока семи колишніх каторжників стояв Тогін, стояв мовчки, уважно і спокійно дивився на неї. Він не засуджував і не дякував, не плакав і не сміявся — він чекав. Тільки зараз Тесса відчула, наскільки він був їй потрібен.
Але їй доведеться потерпіти. Їм доведеться потерпіти.
Войовниця призначила людей для конвоювання та обслуговування «везунчиків»… призначала, а сама невідривно дивилася на Тогіна.
«Ну от, я приїхала. Шкода, що нам не дадуть навіть на мить залишитися наодинці. Ти знаєш — війна».
«Правильно. Чи нам звикати до війни та чекання? Потерпимо?»
«Потерпимо».
— Пані, ми можемо вирушати? Здається, все гаразд.
Тесса відірвалася — з болем, з кривавими уривками думок та почуттів — від погляду коханого чоловіка:
— Так, можемо вирушати.
Залишивши позаду копальні, армія тягнулася до долини Ханху — і далі, через переправу, до підземних входів у вежі Кріни.
(падає багряний осінній листок — зміщення)
Армахог проводжав військо до південної брами. Після проникливої та полум’яної промови Пресвітлого весь Гардген перейнявся словами правителя, наче тільки тепер люди збагнули: наближається велика біда, й нині дещо залежить і від них. Поки ряди озброєних солдатів тягнулися вулицями, до старегха кілька разів підбігали, невідомо як прошмигнувши через заслін охоронців, хлопці, що мали єдине бажання: записатися на службу. Армахог просив усіх прийти завтра на головний майдан — там зараз цокотіли сокирами теслі, пахло свіжою деревиною: до ранку мали вибудувати спеціальний поміст зі столиком для вербувальників.
Він подивився, як закривається за тими, хто пішов, брама, поглянув на темніючий клапоть неба і повернув до палацу. На власний подив, Армахог зрозумів, що сьогодні у нього абсолютно вільний від турбот вечір: усі дрібні справи могли вирішити численні заступники, а готувати заплановану ним і Талігхілом операцію старегх почне завтра. Можливо, якщо все вийде, він навіть встигне у Кріну до того моменту…