— Кажуть, — зауважив він, дивлячись у ніч, — кажуть, Коронований стоїть тут не випадково. Ти чув цю байку?
Джулах підвів голову й сонно подивився на тисячного:
— Га? Що? Пробачте, я прослухав.
— Ти знаєш легенду про Коронованого? — повторив Обхад.
— Н-ні. Напевне, це якась місцева.
— Навряд, — ліниво протяг тисячний. — Я її чув у Гардгені… і потім ще кілька разів. Легенда стверджує, що Коронований це демон, якого Боги Ашедгуну перетворили на бескида. Він колись програв наймолодшому з них, Гравцю, у кості, й аби розплатитися, мусив оберігати вхід до країни — цю ущелину.
— А вежі навіщо? — запитав Джулах. — Їх, як розповідають, теж будували Боги.
— Коронований начебто віддає вежам свою силу… — тисячний замислився. — Не знаю, цього в легенді не було.
Жрець мовчав. Обхад вирішив, що той задрімав: після довгої дороги і роботи — не дивно. Нехай.
Тисячний підвівся й підійшов до зовнішніх зубців кам’яної корони, аби подивитися на вежі та ущелину. Але поглянувши вниз, він із тихим вигуком відсахнувся. Згорблена постать біля вогнища миттю підскочила:
— Що?
— Хуміни. Там, біля входу в ущелину. Здається, збираються розбити табір. Заходити, мабуть, будуть завтра.
Джулах наблизився до краю майданчика.
— Виходить, почалося, — констатував жрець.
— Почалося.
Він помовчав.
— Коли хочеш, йди відпочинь, я повартую в першу половину ночі. Все одно не засну.
Звичайно, Обхад брехав. Справжній воїн може заснути в будь-якій ситуації; коли ти в облозі або коли тримаєш облогу — все одно — час не вибирають. Він брехав. Просто хотів, аби помічник зараз пішов спати — тисячному треба було поміркувати на самоті.
Джулах слухняно попрямував до куреня, а Обхад так і залишився стояти, спостерігаючи за вогнями ворожого війська й не помічаючи, що нічний вітер розтріпує пасма сивого волосся.
