На той час, як він дістався полонини, Бабуня дещо опанувала ситуацію — тобто навчилася триматися руками та колінами й не нервуватися, коли її перевертало догори дриґом. На щастя, певну користь приносив капелюх — усе-таки він мав обтічну форму.
Костур пірнув між чорних скель і помчав уздовж голих гірських долин, де, за переказами, в часи Крижаних Велетнів протікали річки льоду. Повітря стало розрідженим і різало Бабуні горлянку.
Над одним із заметів вони раптом спинилися. Бабуня звалилася з костура і, хапаючи ротом повітря, деякий час лежала на снігу, намагаючись згадати, навіщо зазнала всього цього. Під скельним виступом за кілька футів від неї виднівся оберемок пір’я. Коли Бабуня наблизилася, назустріч їй ривком здійнялася пташина голова, й орел зиркнув на неї пронизливими зляканими очима. Він спробував злетіти, але звалився на спину. Коли вона простягла руку, він вирвав з її долоні акуратний трикутник плоті.
— Ясно, — спокійно вимовила Бабуня у простір. Вона роззирнулася, знайшла валун приблизно годящого розміру і на хвилю зникла за ним з міркувань пристойності. Вигулькнувши з-за валуна, вона тримала в руках одну з нижніх спідниць.
Птах виривався, руйнуючи вишивку хрестиком, на яку пішло кілька тижнів ретельної праці, та врешті-решт їй вдалося попеленати його так, щоб убезпечитися від спорадичних ударів дзьоба.
Потому Бабуня обернулася до костура, який тепер стирчав вертикально із замету.
— Назад я піду пішки, — холодно оголосила вона.
Але, як виявилося, вони перебували в гірській долині, що закінчувалася кількасотфутовим урвищем з гострими чорними скелями внизу.
— Ну гаразд, — поступилася Бабуня. — Але летітимеш повільно, ясно? І не злітай надто високо.
Втім, чи то вона вже мала певний досвід, чи то костур поводився обережніше, але зворотний шлях вони пролетіли майже статечно. Бабуня майже схилилася до думки, що з часом могла би перейти з ненависті до польотів на звичайну нелюбов до них. Для цього достатньо було б якось змусити себе не дивитися вниз.
Орел розпластався на ганчірці перед нерозпаленим каміном. Він попив води, над якою Бабуня пробурмотіла кілька заклинань — зазвичай вона вживала їх винятково задля психологічного ефекту, але хтозна, може, є в них і якась сила? — та проковтнув кілька шматочків сирого м’яса.
Чого він не робив — то це не виявляв ані найменших ознак інтелекту.
Бабуня почала сумніватися, чи це був саме той птах. Ризикуючи отримати зайвий удар дзьобом, вона пильно вглядалася в злі помаранчеві очі й намагалася переконати себе, що в їхній глибині поблискує майже непомітна дивна іскорка.
Вона понишпорила у птаха в голові. Свідомість орла була на місці, яскрава та гостра, але там було ще щось. Звичайно, свідомість не має кольору, та все ж волокна орлової свідомості видавалися пурпуровими. А навколо них та серед них закручувалися ледь помітні сріблясті ниточки.
Еск запізно дізналася, що свідомість формується тілом, і що запозичення — то одне, а от у мрію про істинне набуття іншого тіла вже зарання вмонтовано кару.
Бабуня сіла в крісло і стала гойдатися. Виходу не було, й вона це знала. Роз’єднати сплутані свідомості їй несила. Це несила нікому у Вівцескельних горах. Несила навіть...
Не пролунало ані звуку, але, можливо, змінилося щось у повітрі. Вона кинула погляд на костур, якому, після певної внутрішньої боротьби, дозволила повернутися в будинок.
— Ні, — твердо сказала вона.
Та по хвилі подумала: «А кому має бути добре від того, що я це сказала? Мені? В ньому є Сила, але ця Сила — не мого типу. З іншого боку, варіантів у мене немає. І взагалі, вже може бути пізно. Якщо пізно не було з самісінького початку».
Вона знову торкнулася свідомості орла, щоб заспокоїти його страхи й розвіяти паніку. Птах дозволив відьмі взяти себе і незграбно всівся в неї на зап’ясті, так учепившись кігтями, що на її шкірі виступила кров.
Бабуня взяла костур і потупцяла нагору, де в кімнаті з низькою потрісканою куполоподібною стелею на вузькому ліжку лежала Еск.
Вона посадила орла на бильце ліжка і стала дивитися на костур, візерунки якого під її поглядом знову почали мінитися, приховуючи свої істинні обриси.
Бабуня не була новачком у використанні чарівних сил, але знала, що її метод — м’який тиск, який непомітно керує ходом речей. Сама вона, звісно, висловилася б інакше: вона сказала б, що коли знаєш, де шукати, то завжди знайдеш потрібний важіль. Силу ж костурові давав грубий, жорсткий заряд сирих чарів, частини тих енергій, що рухають сам всесвіт.
За те, що вона збирається зробити, доведеться заплатити свою ціну. Бабуня знала про чародійство достатньо, щоб не сумніватися: ціна буде високою. Але якщо тебе турбує ціна, навіщо ти взагалі прийшов до крамниці?
Вона відкашлялася й подумала, що, в біса, має робити далі. Можливо, їй слід...
Сила вдарила її, як цеглина. Вона відчула, як її підхопило й підняло, і була вражена, коли поглянула вниз і побачила, що її ноги продовжують твердо впиратися в підлогу. Вона спробувала зробити крок, і в повітрі навколо затріскотіли розряди. Вона простягла руку, щоб спертися до стіни, і старезна дерев’яна балка під її рукою ворухнулася та почала випускати листя. Вихор чарів нуртував у кімнаті, здіймаючи хмари пилу та раз у раз надаючи їм підозрілих форм; глечик та миска на столику для умивання, прикрашені дуже привабливими візерунками з трояндових бутонів, розлетілися на друзки. Третій учасник традиційного порцелянового тріо, під ліжком, перетворився на щось жахливе і ковзнув геть.
Бабуня розтулила рота, щоб вилаятися, але миттєво передумала, коли її перші слова розквітли райдужними хмарками. Вона опустила погляд на Еск та орла, який, схоже, не звертав на події жодної уваги, і спробувала зосередитись. Прослизнувши в голову птаха, вона знову побачила прядиво свідомостей: срібні волокна були так тісно переплетені з пурпуровими, що набули такої ж форми. Але тепер вона бачила їхні закінчення, з яких можна було почати розплутування, якщо добре розрахувати, як і де потягти. Це було настільки очевидно, що вона почула власний сміх, відлуння якого заколивалося помаранчевим і червоним і зникло в стелі.
Час ішов. Навіть із тією Силою, що пульсувала в Бабуниній голові, це була до болю тяжка праця — ніби протягувати нитку в голку при місячному світлі — але врешті-решт в її руці опинилася жменя срібла. В повільному й важкому світі, в якому вона тепер опинилася, відьма зібгала моток срібних ниток і повільно кинула його в бік Еск. Моток перетворився на хмарку, закружляв маленьким вихором і зник.
Раптом вона почула різкий звук, щось на кшталт цвірінькання, і зауважила тіні на краю поля зору.
Що ж, рано чи пізно це трапляється з кожним. Як завжди, Вони прийшли, приваблені виплеском чарів. Треба просто вміти на Них не зважати.
Коли Бабуня прийшла до тями, у вічі їй било пронизливе сонячне світло. Вона сиділа, привалившись до дверей, і почувалася так, ніби у всього її тіла почався зубний біль.
Засліплена, вона навмання простягла руку, намацала край столика для умивання і, підтягнувшись, сіла прямо. Без особливого подиву вона побачила, що глечик та миска мають звичайний вигляд; лише чиста цікавість змусила її, на хвилю забувши про біль, зазирнути під ліжко — і переконатися, що й там, авжеж, усе як завжди.
Орел тулився на стовпчику ліжкового бильця. В самому ліжку спала Еск, і Бабуня бачила, що це — справжній сон, а не непорушність безтямного тіла.
Лишалося тільки сподіватися, що Еск не прокинеться з непереможним бажанням кидатись на кроликів.
Орла, який анітрохи не опирався, відьма віднесла вниз і випустила його з ґанку чорного ходу. Він важко злетів на найближче дерево і всівся на гілці перепочити. Птах відчував, що хтось вчинив з ним щось недобре — але до кінця життя так і не зміг згадати, хто і що саме.
Еск розплющила очі й довго дивилася в стелю. За останні місяці вона вивчила кожен наріст і кожну тріщинку, які утворювали на штукатурці фантастичний перевернутий ландшафт, що його вона населила високоорганізованою цивілізацією власного винайдення.