В її мозку купчилися видіння. Еск вистромила з-під ковдри руку і втупилася в неї, дивуючись, чому немає пір’я. Все це було дуже дивно.
Еск відкинула ковдру, закинула ноги на край ліжка, розправила крила назустріч вітру і ковзнула в світ...
Глухий звук удару тіла об підлогу змусив Бабуню кинутися нагору. Вона міцно притиснула до себе нажахану дівчинку й стала гойдатись на п’ятках, видаючи беззмістовні заспокійливі звуки. Еск підняла спотворене страхом обличчя.
— Я відчувала, що зникаю!
— Так, так. Та зараз усе добре, — шепотіла Бабуня.
— Ти не розумієш! — скрикнула Еск. — Я навіть забула, як мене звуть!
— Але ж тепер пам’ятаєш.
Еск завагалась, пригадуючи.
— Так, — нарешті вимовила вона. — Так, звісно. Тепер — так.
— Отже, нічого поганого не сталося.
— Але...
Бабуня зітхнула.
— Ти дечого навчилася, — сказала вона, й подумала, що не завадить додати своєму голосу трохи суворості. — Як то кажуть, хто мало знає, багато чим ризикує, але це й наполовину не так небезпечно, як не знати нічого.
— Але що сталося?
— Ти вирішила, що запозичення тобі замало. Що добре б захопити чуже тіло. Але тобі слід знати, що тіло схоже на... на формочку для желе. Воно дає форму тому, що в ньому міститься, розумієш? Не можна зберегти нормальну свідомість дівчинки в тілі орла. Принаймні, надовго.
— То я стала орлом?
— Так.
— А сама зникла?
Бабуня замислилась. Їй постійно доводилось замислюватися, коли розмова з Еск заводила її за межі словникового запасу пересічної людини.
— Ні, — нарешті сказала вона. — Не в тому сенсі, який ти маєш на увазі. Ти просто стала орлом, якому іноді снилося б дивне. От як тобі сниться, що ти літаєш, йому, мабуть, снилося б, що він ходить і розмовляє.
— Ох.
— Але все вже позаду, — сказала Бабуня, вимучуючи з себе бліду посмішку. — Ти знову стала собою, а орел отримав назад своє власне «я». Він сидить на великій березі біля туалету; добре б, якби ти винесла йому щось поїсти.
Еск сиділа навпочіпки й дивилася кудись повз Бабунину голову.
— Там був хтось дивний, — спокійно повідомила вона.
Бабуня рвучко обернулася.
— Здається, я часом бачила схожих уві сні, — додала Еск. Реакція старої відьми злякала її: Еск замовкла, з думкою, чи не бовкнула вона щось не те.
— Що саме ти бачила? — різко спитала Бабуня.
— Ну, великих істот, різних. Вони просто сиділи навколо.
— Було темно? Тобто, ці Істоти — вони сиділи в темряві?
— Здається, там були зірки... Бабуню?
Бабуня Дощевіск мовчки дивилась у стіну.
— Бабуню? — повторила Еск.
— Га? Що? А, — Бабуня струсонулася. — Так. Ясно. А тепер я таки хотіла б, аби ти спустилася вниз, взяла в коморі трохи шинки й винесла орлу, гаразд? Можливо, подякувати йому було б незайве. Наперед ніхто не знає, де знаходить, де втрачає.
Коли Еск повернулася, Бабуня намазувала маслом хліб. Дівчинка підтягла до столу свою табуретку, але відьма махнула на неї хлібним ножем:
— Спершу важливе. Встань. Повернися обличчям до мене.
Спантеличена, Еск підкорилася. Бабуня встромила ножа в дошку для нарізки хліба і похитала головою.
— Хай йому грець, — сказала вона у простір. — Уявлення не маю, як це робиться. Здається, є якась церемонія — наскільки я знаю чарівників, вічно їм треба все ускладнити...
— Про що ти?
Здавалося, Бабуня її не почула. Натомість відьма перетнула кімнату в напрямку темного кутка біля шафи.
— Можливо, тобі слід стати однією ногою у відро з холодною вівсянкою й одягти рукавичку на другу ногу, чи щось таке, — продовжила вона. — Не хотіла я цього, але ж Вони мене змушують.
— Про що ти, Бабуню?
Відьма висмикнула костура з тіней і невпевнено махнула ним у бік Еск.
— Ось. Це твоє. Візьми. Сподіваюся, я роблю те, що треба.
Насправді вручення костура молодому чарівникові — це зазвичай пишна церемонія, надто якщо костур успадковано від старшого чарівника; за стародавнім звичаєм, учень проходить довге, моторошне й важке випробування, в якому фігурують маски, каптури, мечі, страшні клятви про виривання язиків, розтерзання нутрощів дикими птахами та розвіювання попелу на восьми вітрах і тому подібне. Лише після кількох годин цієї справи учень може бути допущений до братства Мудрих та Просвітлених.
Церемонія передбачає також довгу промову. Зовсім випадково Бабуня виклала її суть кількома словами.
Еск узяла костур і придивилась до нього.
— Гарний, — невпевнено сказала вона. — Різьблення красиве. А для чого він?
— Сядь. І хоч раз у житті послухай мене уважно. В день, коли ти народилася...
— ...отак, загалом, усе було.
Еск поглянула на костур, а потім — на Бабуню.
— То я маю стати чарівником?
— Так. Ні. Не знаю.
— Це не відповідь, Бабуню, — із докором сказала Еск. — Маю чи ні?
— Жінки не можуть бути чарівниками. — відрізала відьма. — Це неприродно. З тим же успіхом жінка може стати ковалем.
— Насправді я ж бачила, як працює татко, і не розумію, чому б...
— Слухай, — поспішно урвала Бабуня, — жінка може стати чарівником не більше, ніж чоловік може стати відьмою, тому що...
— А я чула про чоловіків-відьмаків, — сумирно вставила Еск.
— Про чорнокнижників!
— Думаю, так.
— Не буває чоловіків-відьмаків, бувають чоловіки-телепні! — палко вигукнула Бабуня. — Якби чоловік був відьмаком, то насправді він був би чарівником. Вся справа, — вона поплескала себе по голові, — в головознавстві. В тому, як працює твій розум. Бач, чоловічий розум працює не так, як наш. Їхні чари — то самі числа, кути, фігури та спостереження за зірками, ніби це має якесь значення! Це все Сила. Це все, — Бабуня подумала і витягла на світ слово, яким любила описувати все те, що зневажала в чарівниках, — гемеметрія.
— Ну то чудово, — з полегшенням сказала Еск. — Я лишуся тут і вчитимуся відьомства.
— Ех, — похмуро відповіла Бабуня, — сказати це неважко. От тільки не думаю я, що так само легко буде зробити.
— Але ж ти сама казала, що чоловіки бувають чарівниками, жінки — відьмами, а навпаки не буває.
— Казала.
— Тоді, — тріумфально сказала Еск, — усе вирішено, правильно ж? Я просто не можу не стати відьмою.
Бабуня вказала на костур. Еск знизала плечима.
— Це просто стара палиця.
Бабуня заперечно похитала головою. Еск кліпнула.
— Ні?
— Ні.
— І мені не бути відьмою?
— Не знаю я, ким тобі бути. Візьми костур.
— Навіщо?
— Візьми костур. Тепер дивись: я вже поклала дрова в камін. Запали його.
— Кресало лежить на... — почала Еск.
— Якось ти сказала мені, що є кращий спосіб розвести вогонь. Покажи.
Бабуня підвелася. У напівмороці кухні здавалося, що вона виросла, заповнивши кімнату пронизаними загрозою хиткими рваними тінями. Її погляд увіп’явся в Еск.
— Покажи, — звеліла вона, і в голосі її був лід.
— Але... — розпачливо вимовила Еск, притискаючи до себе важкого костура і перекинувши табуретку в поспішній спробі відступити.
— Покажи!
Скрикнувши, Еск крутнулась на місці. З її пучок злетіло полум’я і дугою перетнуло кухню. Дрова вибухнули з такою силою, що меблі розлетілись навсібіч; у вогнищі зашипіла куля яскраво-зеленого вогню. По кулі побігли мерехтливі візерунки, вона зі шкварчанням закрутилася на каменях, які почали тріскатись, а потім і плавитись. Залізна задня загородка відважно протрималась аж кілька секунд, перш ніж розтанути, як віск. Востаннє вона показалася у вигляді багряної плями на поверхні вогненної кулі, після чого зникла остаточно. Ще за мить та ж доля спіткала чайник.
Коли здавалося, що вслід за ними ось-ось зникне й димар, старезна кладка провалилася, й вогненна куля зі шкварчанням зникла в отворі. Її мандрівка крізь землю вряди-годи позначалася потріскуванням та окремими хмарами пари. Крім цього навколо панувала тиша — та гучна тиша, що аж гуде після оглушливого шуму. Після неприродно сліпучого світла кухня видавалася темною, хоч в око стрель. Врешті-решт Бабуня вилізла з-під столу й, наскільки сміла, підповзла до отвору, оточеного кіркою застиглої лави. З отвору здійнялася чергова грибоподібна хмара перегрітої пари, й вона сахнулася назад.