Выбрать главу

Інші ж раси це дуже дратує. На їхню думку, зуни мали б назвати цю посаду в більш годящий спосіб — скажімо, «дипломат» чи «спеціаліст зі зв’язків із громадськістю». Їм здається, що зуни просто глузують з такої важливої теми.

— Це все правда? — з підозрою спитала Еск, оглядаючи переповнену каюту.

— Ні, — впевнено відповів Амшат. Його молодша дружина, що готувала вівсянку на крихітній, вибагливо прикрашеній плиті, хихикнула. Троє дітей серйозно спостерігали за Еск з-понад столу.

— Ви хоч коли-небудь говорите правду?

— А ти? — Амшат усміхнувся своєю повною золота посмішкою, але очі його не сміялися. — Чому я знайшов тебе серед моїх мішків із вовною? Амшат — не викрадач людей. У тебе вдома мають хвилюватися, еге ж?

— Гадаю, мене шукатиме Бабуня, — сказала Еск. — Але не думаю, що вона дуже хвилюватиметься. Швидше розгнівається. В кожному разі, мені треба до Анк-Морпорка. Можете зсадити мене з корабля...

— З баржі.

— ...якщо хочете. Та ваша щука мене не турбує.

— Цього я не можу, — сказав Амшат.

— Це брехня?

— Ні! Тут навколо глушина, грабіжники і... багато чого.

Еск задоволено кивнула.

— Тоді нема питань. Я не проти спати на вовні. І я можу заплатити за дорогу. Я вмію...

Вона завагалася. Незакінчена фраза повисла у повітрі маленьким кристалом, тим часом як обачність із певним успіхом спробувала взяти її язика під контроль.

— ...робити корисні речі, — недоладно договорила вона.

Вона бачила, що Амшат скоса кидає погляди на старшу дружину, яка шила щось біля плити. За зунським звичаєм, вона була вдягнута в усе чорне. Бабуня це палко схвалила б.

— Які саме корисні речі? — спитав зун. — Прати й замітати, еге ж?

— Якщо треба, — відповіла Еск. — А ще можу робити подвійний та потрійний перегін, очищувати віск і виготовляти свічки, підбирати правильне насіння, корені та стебла і готувати більшість описаного у «Вісімдесяти видах чарівного зілля»; умію прясти, вичісувати шерсть, вимочувати та прогрівати на парі коноплі, ткати на ручних, вертикальних, горизонтальних і шляхетних кроснах, в’язати (якщо мені набиратимуть петлі), читати сліди на землі й на камінні, виточувати з дерева різні деталі аж до пазів і шипів, передбачати погоду за поведінкою звірів і виглядом неба, розводити бджіл, варити п’ять сортів медовухи, робити протраву та виготовляти й змішувати фарби, включаючи незмивну синьку, працювати з бляхою, лагодити взуття, обробляти більшість видів шкіри, а якщо у вас є кози, можу їх доглядати. Я люблю кіз.

Амшат замислено дивився на неї. Еск відчула, що від неї чекають продовження.

— Бабуня не любить неробства, — спробувала вона і, у вигляді подальшого пояснення, додала: — Вона завжди каже, що дівчина, яка уміє поратися по господарству, ніколи не лишиться без засобів до існування.

— Або, наприклад, без чоловіка, — слабко кивнув Амшат.

— Ну, насправді Бабуня про це казала багато...

— Не сумніваюся, — урвав Амшат. Він подивився на старшу дружину, і та майже непомітно кивнула.

— Гаразд, — сказав він. — Якщо від тебе буде користь, можеш лишатися. До речі, чи вмієш ти грати на якому-небудь інструменті?

Еск не відвела очей під його пильним поглядом.

— Мабуть.

Ось так Еск, з мінімальними труднощами й лише крихтами жалю, покинула Вівцескелі та вівцескельний клімат і приєдналася до зунів у їхній торговельній експедиції за течією Анку. Барж було щонайменше три десятки, на кожній розміщувалася щонайменше одна багатолюдна зунська родина, і на жодних двох баржах не було однакового вантажу. Більшість плавзасобів були з’єднані канатом, тож якщо комусь із зунів бракувало спілкування, вони просто підтягували сусідню баржу ближче і заходили в гості.

Еск обладнала собі гніздечко серед вовни. Там було тепло, трохи пахнуло Бабуниним домом і, що найважливіше, там її ніхто не турбував.

Але вона починала трохи хвилюватися через чари.

Чари явно виходили з-під контролю. Вона не творила чародійства — воно просто відбувалося навколо неї. І вона відчувала, що якби навколишні про це знали, це навряд чи їх потішило б.

На практиці це означало, що під час миття посуду їй доводилося довго брязкати й плюскотіти водою, аби приховати той факт, що тарілки очищалися самі. Якщо їй доводилося щось лагодити, вона мусила десь для цього сховатися, щоб приховати інший факт — що дірка зникала, як... як зачарована. А на другий же день плавання вона, прокинувшись, побачила, що там, де вона сховала костур, вовна за ніч сама собою вичесалася, перетворилася на прядиво і змоталася в акуратні клубочки.

Вона вирішила ні на мить не уявляти розпалювання вогню.

Щоправда, мандрівка мала й свої переваги. Кожен повільний поворот великої брунатної ріки дарував нові видовища. Траплялися тінисті ділянки з густими лісами, що їх баржі проходили на рівній віддалі від обох берегів. Чоловіки в такі хвилини озброювалися, а жінки ховалися під палубу — всі, крім Еск, яка сиділа і зацікавлено дослухалася до форкання та чхання, що долинали із заростей. Були береги, зайняті під поля та городи. Було кілька міст, значно більших, ніж Огулан. Було навіть кілька гір, хоча вони виявилися старими й приземкуватими, а не юними й нахабними, як її рідні гори. Еск аж ніяк не тужила за домом, та часом відчувала себе тією ж баржею, яку невідь-куди тягне нескінченний канат, але яка залишається прив’язаною до якоря.

У деяких містах баржі причалювали. За традицією, на берег сходили лише чоловіки, а розмовляти з не-зунами міг лише Амшат, вдягнувши церемоніальний Брехне-капелюх. Еск зазвичай ходила з ним. Він намагався натякати, що вона мала б дотримуватися неписаних правил зунського життя й лишатися на борту, але для Еск натяк був усе одно, що укус комара для носорога середнього розміру. Вона вже зрозуміла, що якщо ви не звертаєте уваги на правила, то в половині випадків їх по-тихому переписують так, щоб вас вони не стосувалися.

До того ж у Амшата склалося враження, що коли з ним Еск, він має дуже добрий виторг. В маленькій дівчинці, яка рішуче позирала на купців з-за його ніг, було щось таке, що примушувало найзагартованіших торгашів чимшвидше доходити згоди.

Щиро кажучи, це починало його непокоїти. Коли перекупник в обнесеному стінами Земфісі запропонував йому мішечок ультрамаринів в обмін на сто лантухів вовни, голосок десь із району його кишені повідомив:

— Це не ультрамарини.

— Ви тільки послухайте! — засміявся перекупник.

Амшат із серйозним виглядом підніс один камінь до ока.

— Я слухаю, — сказав він. — Та все ж вони на вигляд як справжні ультрамарини. Блищать і мерехтять як треба.

Еск похитала головою.

— Це прості підманки[11], — сказала вона, не замислюючись. Про що й пошкодувала, коли обоє чоловіків з подивом втупилися в неї.

Амшат покатав камінця на долоні. Класти підманки-хамелеони поряд зі справжніми дорогоцінним каменями, щоб вони відповідно змінили забарвлення, було традиційним шахрайством, але ці мали всередині блакитний вогник справжності. Він пильно поглянув на перекупника. Амшат добре вивчив мистецтво Брехні, і зараз, придивившись, зауважив її ледь помітні ознаки.

— Схоже, виникли підстави для певних сумнівів, — промовив він. — Але їх легко розвіяти. Достатньо віднести камінці до алхіміка на Сосновій вулиці. Весь світ знає, що в гіпактичній рідині[12] підманки просто розчиняються, еге ж?

Його візаві завагався. Амшат ледь змінив позу, і напруженість його м’язів дала зрозуміти, що будь-який раптовий рух з боку перекупника закінчиться для того горизонтальним положенням у пилюці. Та ще й клята дитина жмурилася на перекупника так, ніби бачила всі його думки аж до найпотаємнішої. Нерви перекупника не витримали.

— Я шкодую через це прикре непорозуміння, — зажебонів він. — Я ці камені щиро сприймав за ультрамарини, але, аби уникнути суперечки між нами, просив би вас прийняти їх... у подарунок. А щодо вовни, то чи можу я запропонувати вам цей першосортний розетт?

Він видобув із крихітного оксамитового мішечка маленького червоного камінця. Але Амшат ледь поглянув на нього. Натомість, не відводячи погляду від перекупника, він передав камінця Еск. Та кивнула.

вернуться

11

В оригіналі «spircles» — вигадані Пратчеттом камені, здатні набувати вигляду будь-яких мінералів після контакту з ними. — Прим. пер.

вернуться

12

Ще один вигаданий Пратчеттом термін, алхімічний реагент, який, зокрема, використовують для перевірки справжності діамантів та золота. — Прим. пер.