Коли торговець поквапився геть, Амшат узяв Еск за руку і ледь не силою потяг її до крамниці алхіміка, яка насправді була чимось на кшталт ніші в стіні. Літній господар крамниці узяв найменшого синього камінця, вислухав квапливі пояснення Амшата, налив маленьку мисочку гіпактичної рідини і вкинув камінчика в неї. Камінець запінився і зник.
— Дуже цікаво, — промовив алхімік. Він узяв пінцетом іншого камінця і став уважно роздивлятися його крізь збільшувальне скло.
— Це справді підманки, але, певною мірою, напрочуд чистої води, — оголосив нарешті він. — Їх аж ніяк не можна назвати нічого не вартими, і я міг би запропонувати вам, наприклад... у дівчинки щось негаразд із очима?
Амшат непомітно штовхнув Еск ліктем, і вона припинила випробовувати на їхньому співрозмовникові черговий погляд.
— ...запропонувати вам, скажімо, два зати срібла?
— А, скажімо, п’ять? — люб’язно відгукнувся Амшат.
— І я б хотіла отримати один з каменів, — додала Еск.
Старий здійняв руки до неба.
— Але ж це просто забавки! — вигукнув він. — Вони цікаві лише колекціонерам!
— От тільки колекціонер може продати їх наївному покупцеві під виглядом найкращих розеттів чи ультрамаринів, — сказав Амшат. — Особливо, якщо цей колекціонер — єдиний у місті алхімік.
Старий ще трохи побурчав, та врешті-решт вони зійшлися на трьох затах і срібному ланцюжкові для підманки Еск.
Коли вони відійшли досить далеко, Амшат простягнув Еск кілька маленьких срібних монеток і сказав:
— Це тобі. Ти це заробила. Але... — він присів навпочіпки, так, щоб його очі опинилися на рівні її очей, — але ти маєш сказати мені, звідки ти знала, що камені фальшиві.
Він мав стурбований вигляд, але Еск відчувала, що правда йому не сподобається. Чародійство змушувало людей почуватися незатишно. Йому не припало б до смаку, якби вона просто сказала: підманки є підманки, а ультрамарини є ультрамарини, і якщо вам здається, що з вигляду вони однакові, то це лише тому, що більшість людей не вміють користуватися зором як слід. Ніщо не може повністю приховати свою істинну суть.
Замість усього цього вона сказала:
— Неподалік від села, де я народилася, є копальні, в яких гноми видобувають підманки. Тому в нас кожен швидко навчається помічати, що ці камені заломлюють світло по-особливому.
Амшат деякий час дивився їй в очі. Потім знизав плечима.
— Гаразд. Чудово. Слухай, я тут маю ще деякі справи. Не хочеш купити собі якісь обновки чи ще щось? Я б застеріг тебе від недобросовісних торговців, але чомусь — не знаю вже, чому — мені здається, що ти навряд чи матимеш проблеми.
Еск кивнула. Амшат розвернувся і сягнистим кроком рушив через ринок. Біля найближчого рогу він спинився, замислено подивився на дівчинку і розчинився в натовпі.
«Ну от, припливли», — сказала собі Еск. Він ще ні в чому остаточно не впевнений, але збирається за мною стежити — і, перш ніж я щось зрозумію, костура в мене не буде, зате буде купа неприємностей. І чого всі так бояться чарів?
Вона по-філософськи зітхнула і рушила досліджувати місто. Втім, проблема костура лишалася. Еск сховала його глибоко у вовні, яку ще не розвантажували. Але якщо вона повернеться по нього зараз, їй почнуть ставити питання, на які вона не матиме відповідей.
Вона знайшла годящий провулок і поквапилася ним, аж доки одна з арок не приховала її від сторонніх очей, чого вона й прагнула.
Якщо повернутись було неможливо, лишався єдиний варіант. Вона простягла вперед руку й заплющила очі.
Еск точно знала, чого хоче — це було ясно, як день. Костур у жодному разі не повинен був прилетіти, пошкодивши баржу та привернувши увагу. Все, що потрібно, сказала вона собі — це незначна зміна світобудови. Замість світу, в якому костур лежав під вовною, мав з’явитися світ, в якому вона тримала б костур в руках. Крихітна зміна, непомітна переробка Того-Як-Усе-Є.
Якби Еск мала більше досвіду в чародійстві, то розуміла б, що це неможливо. Кожен чарівник знає, як переміщувати предмети, починаючи з протонів і далі за списком — але принципова річ полягає в тому, що, згідно з законами фізики, щоб перемістити щось із точки «А» до точки «Я», слід пройти через усі інші літери алфавіту. Єдиний спосіб змусити щось зникнути в точці «А» й з’явитися у точці «Я» — це відкинути геть усю Реальність. Краще навіть не думати, до яких проблем це може призвести.
Та Еск була ще недосвідчена, а кожному відомо, що головна запорука успіху — це не знати, що задумане тобою неможливе. Людина, яка не знає про можливість поразки, здатна стати цеглиною на шляху велосипеда історії.
Поки Еск намагалася придумати, як перемістити костур, навколо неї розбігалися брижі чарівного ефіру, змінюючи Дискосвіт у тисячах дрібниць. Більшість цих змін так ніхто ніколи й не помітив. Можливо, на пляжах дещо змістилося кілька піщинок, чи якийсь листок якогось дерева опинився в дещо іншому положенні. Але потім хвиля ймовірності вдарила об край Реальності — й відскочила, як вода, що хлюпає об край басейну; вода, яка, стикаючись із брижами, що йдуть назустріч, спричиняє невеличкі, але важливі вири в самій тканині буття. У тканині буття можливі вири, бо це дуже дивна тканина.
Звісно, Еск нічогісінько про це не знала, але була цілком задоволена, коли костур упав їй в руку просто з повітря. Він був теплий на дотик.
Якийсь час вона дивилася на нього. Вона розуміла, що має щось із ним зробити: костур був надто великий, надто помітний, надто незручний. Він привертав увагу.
— Якщо я збираюся дістатися з тобою до Анк-Морпорка, — замислено сказала вона, — то доведеться тебе замаскувати.
Чари костура зблиснули кількома спізнілими іскорками, й він потемнішав.
Врешті-решт Еск вирішила проблему, коли знайшла на головному ринку Земфіса крамницю з мітлами. Вона купила найбільшу, повернулася до своєї арки, витягла держака й запхала костур глибоко в березове пруття. Таке поводження зі шляхетним предметом видалося їй не дуже гідним, і вона подумки попросила в костура пробачення.
Хай там як, тепер це була інша справа. Ніхто не придивлятиметься до маленької дівчинки з мітлою.
Вона купила пиріжка зі спеціями, щоб перекусити під час оглядин міста (продавець легковажно обрахував її, і лише згодом помітив, що мимоволі дав їй як решту два срібняки; крім того, дивним чином уночі до його ятки пробралися щурі і з’їли весь товар, а в його бабусю влучила блискавка).
Місто було меншим за Огулан і взагалі дуже від нього відрізнялося, бо лежало на перетині трьох торгівельних шляхів, не рахуючи ще й річки. Воно виросло навколо величезної площі, яка була чимось середнім між постійним дорожнім затором і наметовим містечком. Верблюди хвицали мулів, мули хвицали коней, коні хвицали верблюдів, і всі вони хвицали людей; це був суцільний вибух кольорів, какофонія звуків, оркестр запахів і постійний, до головного болю, шум сотень людей, які щосили робили гроші.
Однією з причин цього стовпотворіння було те, що в різних частинах континенту було чимало людей, які воліли робити гроші, не працюючи. Й оскільки музична індустрія в Дискосвіті ще не з’явилася, їм доводилося вдаватись до старіших, більш традиційних форм бандитизму.
Як не дивно, часто це вимагало неабияких зусиль: викочувати на пагорби важкі каменюки для пристойної засідки, рубати дерева для перекриття шляхів та копати втикані кілками ями, ще й весь цей час тримати нагостреними кинджали — все це, можливо, вимагало значно більших силових та розумових затрат, аніж прийнятні в суспільстві професії. Та все ж завжди знаходилися ті, хто досить збився зі шляху, щоб стерпіти все це плюс довгі ночі в некомфортних умовах, аби просто накласти руку на звичайнісінькі великі скрині з коштовностями.
Тож міста на кшталт Земфіса були місцями, де розділялися, змішувалися і знову рушали в спільну подорож каравани, в яких десятки купців і мандрівників збиралися докупи для захисту від знедолених. Еск, на яку в юрмі не звертали уваги, дізналася про це дуже просто — знайшла когось важливого на вигляд і смикнула його за вбрання.