Бабуня зібралася з думками. День насідав їм на п’яти. Вона пошукала поглядом найменш освітлене місце, виходячи з того, що таким має бути бідний район, — а бідняки не мають нічого проти відьом, — і обережно скерувала мітлу вниз.
Коли світанок наздогнав їх вдруге, їй не вистачало до землі лише якихось п’яти футів.
Брама дійсно була великою й чорною і здавалася зробленою з чистої темряви.
Бабуня та Еск дивилися на неї, стоячи серед заюрмленої площі перед Академією. По якійсь хвилі Еск сказала:
— Не розумію, як туди заходять?
— Гадаю, по-чаклунськи, — роздратовано відповіла Бабуня. — Чаклуни такі чаклуни! Нормальні люди давно купили б молоточка для дверей.
Вона махнула мітлою в бік височенної брами й додала:
— Не здивуюся, якщо для входу треба сказати яку-небудь, як там її, пароль.
Вони перебували в Анк-Морпорку вже три дні, й Бабуні, на її власний подив, почало тут подобатися. Вона зняла їм помешкання в Затінках — старовинній частині міста, мешканці якої вели переважно нічний спосіб життя й не лізли не в свої справи, бо ж цікавість не просто вбила кішку, а ще й жбурнула її в річку, заздалегідь прив’язавши вантаж до лап. Їхнє житло було на верхньому поверсі поряд із апартаментами поважного торговця краденим, які незле охороняли: як колись чула Бабуня, добрий паркан — запорука доброго сусідства.
Як правило, Затінки населяли дискредитовані боги та неліцензовані злодії, «нічні метелики» та вуличні торгівці екзотичним товаром, алхіміки свідомості та мандрівні актори; одним словом — усе мастило тієї осі, на якій обертається цивілізація.
Але хоча всі вони зазвичай цінували «м’яке» чародійство, відьом тут явно не вистачало. Новина про появу Бабуні поширилася за лічені години, й до її дверей стали підкрадатися, дріботіти та бундючно підходити всі ті, кому були конче потрібні зілля, обереги, пророцтва та ті специфічні види послуг, що їх відьми надають людям, чиє життя небезхмарне — або перебуває в епіцентрі шторму.
Попервах вона дратувалася, потім розгубилася, а ще пізніше це почало їй лестити: клієнти мали гроші, що було дуже доречно, але платили ще й повагою — а це найтвердіша валюта. Словом, Бабуня навіть стала замислюватися про просторіше житло, з садком веселим і загоном для кіз. Звісно, запах становив би певну проблему — але що вдієш, кози якось із ним та змирилися б.
Вони відвідали всі визначні місця Анк-Морпорка: заюрмлені причали, численні мости, базари та кам’яниці[16], ті його вулиці, на яких були самі лише храми. Бабуня в задумливому мовчанні підраховувала кількість храмів: боги завжди вимагали від своїх послідовників діяти всупереч їхній, тобто послідовників, природі — й ті, хто провалював цей іспит, був значним ресурсом клієнтури для відьом.
Страхіття цивілізації досі так і не проявлялися, не рахуючи випадку, коли якийсь кишеньковий злодюжка спробував поцупити Бабунину сумочку. Перехожі були вражені, коли Бабуня звеліла йому повернутися — й він повернувся, попри безуспішні спроби змусити свої ноги служити собі. Ніхто так до пуття й не роздивився виразу її очей, як і не почув її слів — але крадій віддав їй усі її гроші та добру частину чужих, і, перш ніж вона його відпустила, присягнувся поголитися, почати чесно заробляти на життя і взагалі зробитися достойною людиною. До кінця дня прикмети Бабуні було розповсюджено по штаб-квартирах Гільдій злодіїв, грабіжників, викрадачів та в Гільдії споріднених мистецтв[17] разом із однозначною інструкцією уникати цієї особи за будь-яку ціну. Злочинці здебільшого самі є дітьми ночі — тож упізнають загрозу, якщо вона дивиться їм у вічі.
За цей час Бабуня надіслала до Академії ще два листи. Відповідей не було.
— У лісі було краще, — сказала Еск.
— Ну як сказати, — відповіла Бабуня. — Насправді тут трохи схоже на ліс. Так чи так, а відьом тут цінують.
— Так, люди тут приязні, — визнала Еск. — Взяти отой будинок далі по вулиці, де живе ота дебела пані з купою молодих панн, що, як ти казала, їй родички...
— Пані Долоня[18], — обережно уточнила Бабуня. — Дуже поважна пані.
— До них гості ходять цілу ніч. Я бачила. Не розумію, коли вони сплять.
— Гм.
— І та нещасна пані, мабуть, має стільки клопоту, аби прогодувати стількох дочок... Їхні гості мали б брати це до уваги.
— Ну, — промовила Бабуня, — не думаю, що...
Порятунок з’явився у вигляді великого, яскраво розмальованого фургона, що під’їхав до брами Академії. Кучер спинив биків за кілька футів від Бабуні й сказав:
— Даруйте, шановна, ви не могли б відійти?
Бабуня відійшла, дещо спантеличена такою відвертою ввічливістю, а надто — тим, що хтось сміє вважати її «шановною». І кучер побачив Еск.
Це був Тритл. Він усміхнувся, як збентежена змія.
— О! Та це ж та панянка, яка вважає, що жінки можуть чаклувати?
— Так, — відповіла Еск, цілком ігноруючи Бабуню, яка заздалегідь копнула її по литці.
— Комедія. І ти прийшла приєднатися до нас?
— Так, — сказала Еск, і, оскільки щось у поведінці Тригла просто-таки вимагало цього, додала: — Пане. Тільки ми не можемо увійти.
— «Ми»? — перепитав Тритл, після чого поглянув на Бабуню. — А, звісно. Це ваша тітонька?
— Це моя бабуня. Тільки насправді не моя бабуня, а, типу, всім бабуня.
Бабуня незграбно вклонилася.
— Так не годиться, — сказав Тритл голосом, солодким, як сливовий пиріг. — У жодному разі. Перша в світі жінка-чарівник стоїть на ґанку? Яка неповага. Чи можу я вас супроводити?
Бабуня міцно вхопила Еск за плече.
— Якщо ти не проти... — почала вона. Але Еск вивернулася з-під її руки й підбігла до фургона.
— Ви справді можете провести мене всередину? — сяючи, спитала вона.
— Звичайно. Не сумніваюся, що глави орденів вважатимуть за приємність привітати тебе. За велику приємність і диво, — сказав він, усміхнувшись.
— Ескарино Ковальчук... — почала Бабуня й замовкла. Вона поглянула на Тритла. — Не знаю, що ви там собі надумали, пане чарівник, але я не в захваті. Еск, ти знаєш, де ми живемо. Якщо хочеш клеїти дурня — вперед, але не дозволяй склеїти дурня з тебе.
Вона крутнулася на каблуках і рішуче покрокувала через площу.
— Унікальна дама, — неуважно промовив Тритл. — А ти, я бачу, ніяк не розлучишся зі своєю мітлою? Прекрасно.
Він на мить випустив віжки й обома руками промалював у повітрі якийсь складний знак.
Величезні ворота прочинилися, і стало видно оточене газонами широке подвір’я. За ним розкинувся масивний будинок — чи будинки; зрозуміти було складно, бо споруда мала такий вигляд, ніби архітектори не брали в будівництві жодної участі. Складалося враження, що всі ці вежі, куполи, контрфорси, містки та шпилі просто зібралися докупи, щоб зігрітися.
— Це вона і є? — спитала Еск. — Якась вона... нерівна.
— Так, це вона, — підтвердив Тритл. — Альма матер, гей, онде аґрус і шампур[19] і таке інше. Звісно, зсередини вона значно більша, як буває з айсбергами, чи як їх там; принаймні, мені так казали — сам я айсбергів не бачив.
Це ж Невидна академія, тож більшу частину її й не видно. Залізь-но до фургона й гукни Саймона, гаразд?
Еск відкинула важку завісу й зазирнула всередину фургона. Саймон лежав на купі ганчір’я, читав величезну книгу й раз по раз робив якісь помітки на шматках паперу.
Він підвів погляд, стурбовано всміхнувся і спитав:
— Це ти?
— Так, — упевнено відповіла вона.
— А ми гадали, що ти нас покинула. Кожен думав, що ти в якомусь іншому фургоні, й коли ми с-с-спинилися...
— Ну, я вас наздогнала. По-моєму, пан Тритл хотів би, щоб ти виліз і подивився на Академію.
— Ми вже на місці? — Він дивно поглянув на неї. — І ти з нами?
— Так.
— Але чому?
— Мене покликав пан Тритл, і він сказав, що всі вважатимуть мене за велику приємність.
17
Дуже поважний орган, що де-факто є найпотужнішою правоохоронною структурою міста. Причина цього така: Гільдія отримує щорічну квоту на соціально прийнятний рівень крадіжок, грабунків та замахів, а зі свого боку надійно забезпечує покарання неофіційних злочинців, яких не просто карають, а ще й ріжуть, душать, четвертують та залишають у паперових пакетах по різних частинах міста. Цей підхід вважався дешевим і прогресивним усіма, крім тих осіб, які таки виявлялися пограбованими чи вбитими й не бажали вважати це своїм громадянським обов’язком. Проте це дало злочинцям можливість планувати своє кар’єрне зростання і ввести систему іспитів та кодекси честі, подібно до інших цехів — на представників яких вони досить скоро й стали схожими, адже різниця була не така вже й значна від самого початку. —
18
Пані Долоня, в оригіналі Mrs. Palm — натяк на фразу «Mrs. Palm and her five daughters» («пані Долоня та її п’ятеро доньок»), що є таким собі евфемізмом для самозадоволення. —
19
В оригіналі — «gaudy armours eagle tour», беззмістовний набір англійських слів, що за звучанням пародіює відомий з Середньовіччя «студентський гімн», названий за першими словами «Gaudeamus igitur» (лат. «Гей, повеселімося»). —