Невпевненість ворухнула плавцем у її погляді:
— Він правду сказав?
Саймон подивився в книгу і протер носовичком очі, що не припиняли сльозитися.
— Він час-с-с-ом дивний, — пробурмотів хлопець. — Але непогана людина.
Збентежена, Еск зазирнула в пожовклі сторінки хлопцевої книги. Там було повно хитромудрих червоних та чорних символів, які невідь-чому мали неприємно-загрозливий вигляд, як пакунок із годинниковим механізмом — і все ж привертали увагу, як привертає її кривава ДТП. Так і хотілося зрозуміти їхнє значення — і водночас відчувалося, що коли ти його зрозумієш, то зрозумієш також, що краще б тобі було його не розуміти.
Саймон зауважив її вираз обличчя й поспіхом згорнув книгу.
— Це всього лише про чародійство, — пояснив він. — Я тут дещо хочу з-з-з...
— З’ясувати, — автоматично сказала Еск.
— Дякую.
— Мабуть, читати книжки — це цікаво, — припустила Еск.
— У принципі, так. А ти не вмієш читати?
Його подив образив її.
— Напевне, вмію, — виклично сказала вона. — Просто ніколи не намагалася.
Еск не розпізнала б збірного іменника, навіть якби він плюнув їй в око. Але вона знала, що у кіз є стадо, а у відьом — шабаш. А от як назвати збори чарівників? Орденом? Змовою? Колом? Хай там як, але це було по всій Академії. Чарівники ходили серед лабораторій та сиділи на лавках під деревами. Студенти за покликом дзвінка поспішали доріжками зі стосами книг у руках — або, у випадку старшокурсників, зі стосами книг, що левітували слідом. Повітря було масним від чарів і відгонило жерстю.
Еск крокувала слідом за Тритлом та Саймоном і впивалася всім навколо. Річ була не просто в чарах, а в тому, що ці чари були приручені й приставлені до праці, як от потік під водяним млином. Це була сила — контрольована.
Саймон був не в меншому захваті, але виявлялося це лише в тому, що його очі стали сльозитися ще більше, і він ще сильніше почав затинатися. Він постійно спинявся, вказуючи на різні коледжі та лабораторії.
Один будинок, з вузькими високими вікнами, був досить низьким і похмурим.
— Ц-ц-це бібліотека, — сказав Саймон із благоговінням. — Можна з-з-зазирнути?
— Ще буде досить часу, — відповів Тритл. Саймон тужно поглянув на будинок.
— Вс-с-сі книжки про чари всіх час-с-сів і народів, — прошепотів він.
— А чому вікна за ґратами? — спитала Еск.
Саймон ковтнув.
— Бо книги з-з-з чародійс-с-ства не такі, як інші, й вони ведуть...
— Досить, — урвав його Тритл. Він зиркнув на Еск, ніби вперше помітив її, й спохмурнів.
— А ти що тут робиш?
— Ви ж мене запросили.
— Я? А, так. Звісно. Вибач. Задумався. Дівчинка, яка хоче стати чарівником. Подивимось, подивимось.
Він провів їх широкими сходами до дверей, що вражали. Принаймні, зробили їх так, щоб вони таки вражали. Той, хто їх робив, достатньо вклався у важкі замки, химерні петлі та вишукану різьбу одвірка, щоб відвідувачі миттю розуміли, що вони — аж ніяк не важливі персони.
А ще він був чарівником — і забув про дверний молоток.
Тритл постукав у двері костуром. Ті трохи повагалися, але нарешті засуви повільно відсунулися, й двері відчинилися.
У залі було повно чарівників та хлопчиків. І батьків цих хлопчиків.
Потрапити до Невидної академії можна двома шляхами (точніше, трьома, але на той час чарівники цього ще не знали).
Перший спосіб — здійснити значне досягнення в царині чародійства, наприклад, віднайти якийсь старовинний та потужний артефакт чи винайти цілком нове заклинання; та нині це буває рідко. В минулому існували могутні чарівники, здатні творити нові заклинання з хаотичних сирих чарів, чарівники, від яких пішли всі сучасні заклинання — та ці дні минули.
Тож типовіший спосіб — домогтися, після відповідного навчання, підтримки якогось поважного старшого чарівника.
Конкуренція за місце в Академії — та за ті почесті й привілеї, що їх давав Невидний ступінь — була дуже високою. Багатьом хлопцям, що юрмилися в залі, пускаючи один в одного незначні заклинання, судилося провалити іспити й провести життя нижчими чаклунами, фактично — простими технарями від чародійства, тими, хто з виклично відпущеними бородами та шкіряними латками на ліктях збираються на вечірках невеликими заздрісними групами.
Не для них омріяний гостроверхий капелюх, який любителі прикрашають астрологічними символами, чи солідна мантія, чи чарівний костур. Але вони принаймні можуть зверхньо дивитися на фокусників, зазвичай — опасистих і життєрадісних, зі звичкою ковтати слова, розпивати пиво, ходити в супроводі сумних худих жінок і носити всипані блискітками трико. Такі персонажі доводять чарівників до сказу тим, що, не усвідомлюючи свого становища, постійно намагаються з ними жартувати.
Нижче за всіх — не рахуючи відьом, звичайно — стоять заклиначі, яких узагалі не навчають. Заклиначеві можна довірити хіба що миття перегінного куба. Чимало заклинань потребують таких інгредієнтів, як пліснява з трупа людини, загиблої під лавиною, чи сперма живого тигра, чи корінь рослини, яка, коли її викопують, кричить ультразвуком. Кого по все це посилають? Так отож.
Поширена помилка — називати нижчих за рангом чародіїв знахарями. Але насправді це — почесний та високоспеціалізований вид чародійства, що приваблює мовчазних задумливих людей з друїдичними переконаннями та садівницькими нахилами. Якщо ви покличете такого чарівника в гості, половину часу він проведе щось розповідаючи вашим кімнатним рослинам. А другу половину часу він їх слухатиме.
Еск зауважила в залі й жінок — адже навіть у молодих чарівників є матері й сестри. З любими синами прощалися цілими сім’ями. Шморгали носи, витиралися сльози й дзвеніли монети — горді батьки вручали нащадкам невеликі суми на кишенькові витрати.
Найстарші чарівники походжали в натовпі, розмовляючи з чарівниками-поручителями та перевіряючи знання перспективних студентів. Кілька таких чарівників протиснулися через юрбу до Тритла, як облямовані золотом галеони під усіма вітрилами. Вони поважно вклонилися йому та схвально поглянули на Саймона.
— То це і є юний Саймон? — спитав найтовщий, сяючи хлопцеві усмішкою. — Ми чули про тебе прекрасні відгуки. Га? Що?
— Саймоне, вклонися Архіректорові Прямокуту, главі Ордену Срібної Зірки,— сказав Тритл.
Саймон боязко вклонився.
Прямокут обдарував його доброзичливим поглядом.
— Ми чули про тебе дивовижні речі, — сказав він. — Те гірське повітря, мабуть, добре впливає на мізки, га?
Він засміявся. Чарівники навколо нього засміялися. Тритл засміявся.
Еск усе це видалося кумедним, бо нічого веселого в цьому вона не побачила.
— Не з-з-знаю, ваш-ша п-п...
— Судячи з того, що ми чули, це єдине, чого ти не знаєш, — заявив Прямокут, чиї щоки тремтіли від мовчазного реготу.
Пролунав ще один вибух сміху точно відміряної тривалості.
Прямокут поплескав Саймона по плечу.
— Цей парубок буде відмінником, — прорік він. — Видатні результати, ніколи такого не бачив. Ще й самородок. Вражає, га? Як гадаєте, Тритле?
— Неймовірно, Архіректоре.
Прямокут окинув поглядом чарівників зі свого почту.
— Може, щось нам покажеш? — поцікавився він. — Невеличка демонстрація майстерності?
Саймон подивився на нього з тваринним жахом.
— Вз-з-загалі я не дуж-ж-же...
— Ну годі, годі, — сказав Прямокут тоном, який він, можливо, і справді вважав підбадьорливим. — Не бійся, не поспішай. Підготуйся.
Саймон облизав пошерхлі губи й кинув на Тритла погляд німого благання.
— Ну, — почав він. — Ваша превелебнос-с-с... — Він затнувся і важко ковтнув. — С-с-с-права в...
Його очі вирячилися, з них ринули сльози. Плечі зіщулилися.
Тритл підбадьорливо поплескав його по спині.
— Сінна лихоманка, — пояснив він. — Ніяк не можу вилікувати. Вже все спробував.
Саймон сковтнув і кивнув. Потому помахом довгих білих долонь відсторонив Тритла й заплющив очі.
Кілька секунд нічого не відбувалося. Він стояв і безгучно ворушив губами — а потім тиша розлилася навколо нього, як світло смолоскипа. Кола мовчання омивали заюрмлену залу, билися об стіни з усією силою повітряного поцілунку й хвилями відкочувалися назад. Люди дивилися, як їхні співрозмовники без жодного звуку розтуляють роти — й раптом їхні обличчя наливалися кров’ю, бо їхній власний сміх виявлявся не гучнішим за пищання комара.