Він випростався на всю свою товщину й повернувся, збираючись іти. Але щось смикнуло його за мантію.
— Чому ні? — спитав чийсь голос.
Він обернувся.
— Тому що, — підкреслено-повільно промовив він, — тому що... тому що саму думку про це годі й уявити, ось чому. І це абсолютно суперечить звичаям!
— Але я можу чаклувати! — заперечила Еск із ледь помітним натяком на тремтіння в голосі.
Прямокут нахилився так, щоб його обличчя було на одній висоті з її.
— Ні, не можеш, — просичав він. — Бо ти — не чарівник. Жінки не бувають чарівниками, я ясно висловлююся?
— Дивіться, — промовила Еск.
Вона простягнула вперед праву руку з розчепіреними пальцями й ніби прицілювалася, поки не «навелася» на статую засновника Академії Маліча Мудрого. Чарівники, що стояли між Еск та статуєю, інстинктивно сахнулися, від чого негайно відчули себе по-дурному.
— Я це зроблю, — застерегла вона.
— Дитино, забирайся звідси, — сказав Прямокут.
— Ну що ж, — відреагувала Еск. Пильно дивлячись на статую, вона звузила очі і зосередилася...
Браму Невидної академії зроблено з октирону, металу настільки нестабільного, що він може існувати тільки у всесвіті, насиченому сирими чарами. Вони невразливі для будь-чого, крім чарів: пробити їх не можуть ні вогонь, ні таран, ні ціла армія.
Ось чому більшість звичайних відвідувачів Академії користуються чорним ходом, двері якого зроблені з абсолютно звичайного дерева й не залякують мирних мешканців, розгулюючи околицями — або навіть лишаючись на місці. Ці двері обладнано нормальним дверним молотком і всім таким.
Бабуня уважно вивчила одвірок і задоволено всміхнулася, коли знайшла те, що шукала. Вона не сумнівалася, що це тут і буде, хитромудро замасковане природною структурою дерева.
Вона взялася за дверний молоток у формі драконячої голови й упевнено стукнула тричі. Незабаром двері відчинила молода жінка з прищіпками в зубах.
— Ч’г в’м т’р’б’? — поцікавилася вона.
Бабуня вклонилася, даючи дівчині можливість побачити гостроверхого капелюха зі шпильками у вигляді крил кажанів. Це справило враження: дівчина зачервонілася і, швидко визирнувши в тихий провулок, квапливо зробила Бабуні знак заходити.
По той бік стіни виявилося широке, вкрите мохом подвір’я, навхрест перетягнуте мотузками для сушіння білизни. Бабуня отримала можливість стати однією з украй небагатьох жінок, які знають, що насправді носять чарівники під мантіями — але скромно відвела погляд і пройшла за дівчиною бруківкою та далі, широкими сходами, вниз.
Сходи вели до довгої, високої галереї, що мала арки обабіч і наразі була повна пари. У великих приміщеннях по боках стара відьма зауважила довгі шереги ночов; повітря було сповнене гарячого, щільного запаху прасування. Зграйка дівчат із кошиками, повними одягу, проштовхалися повз неї й поквапилися було вгору сходами — але на півдорозі спинилися й повільно обернулися, роздивляючись Бабуню.
Бабуня розправила плечі й постаралася мати якомога загадковіший вигляд.
Її провідниця, що так і не позбулася своїх прищіпок, провела її до кімнати, яка була лабіринтом полиць, завалених випраною білизною.
В самісінькому центрі лабіринту сиділа за столом дуже гладка жінка в рудій перуці. Очевидно, щойно вона писала у величезній книзі обліку білизни — та ще лежала перед нею розгорнутою — але наразі пильно роздивлялася велику брудну сорочку.
— Відбілювати пробувала? — спитала вона.
— Так, пані, — відповіла служниця, що стояла поруч.
— А як щодо розчину мірриту[20]?
— Від нього вона тільки посиніла, пані.
— Ніколи такого не виділа, — зізналася праля. — А я ж виділа і сірку, і сажу, і драконячу кров, і демонячу кров, і всьо, шо хочеш, — вона вивернула сорочку і прочитала ім’я, акуратно нашите всередині. — Гм. Зернокорж Білий. Якщо він не буде краще дбати про свою білизну, то бути йому Зернокоржем Сірим. Знаєш, дівчино, білий чарівник — це насправді просто чорний чарівник, у якого тямуща економка. Візьми...
Вона помітила Бабуню і замовкла.
— Вон’ стук’л в дв’р, — повідомила Бабунина супутниця, роблячи поспішний реверанс. — Скз’л, що...
— Так, так, дякую, Ксандро, можеш іти, — урвала гладка. Вона підвелася, улесливо всміхнулася Бабуні і з майже чутним клацанням переключила свій тон кількома соціальними верствами вище.
— Прошу нас звиняти, — промовила вона. — У нас тут таке робиться — сьогодні якраз пральний день. Ви прибули з візитом ввічливості, чи, якшо мона спитати, — вона понизила голос, — є якісь новини з Того Світу?
Бабуня подивилася на співрозмовницю з подивом, але цей подив затримався в її погляді лише на частку секунди. Відьомські знаки на одвірку повідомляли, що домоправителька добре ставиться до відьом і особливо прагне дізнатися що-небудь про своїх чотирьох колишніх чоловіків. Також вона шукала п’ятого — ось звідки руда перука, а також, якщо Бабунині вуха не зраджували, рипіння в корсеті такої кількості китового вусу, що це могло б розлютити будь-який рух захисників довкілля. Легковірна й невеликого розуму, інформували знаки. Бабуня, втім, утрималася від суджень, бо міські відьми, схоже, теж були не генії.
Домоправителька, певно, неправильно зрозуміла вираз її обличчя.
— Не бійтеся, — сказала вона. — Мої дівчата мають чіткий наказ приймати відьом гостинно, хоча, ясно, ті нагорі не в захваті. Звичайно, ви не відмовитесь від чашечки чаю і чогось перекусити?
Бабуня зробила гордовитий уклін.
— І ще я гляну, чи буде в нас для вас вузлик старого одягу, — просяяла домоправителька.
— Старого одягу? А. Авжеж. Дякую, шановна.
Домоправителька вийшла з-за столу з рипінням, яке міг би видавати старовинний чайний кліпер під час шторму, й дала Бабуні знак іти за нею.
— Я накажу принести чай в моє помешкання. Чай з багатьма-багатьма чайними листками.
Бабуня рушила слідом. Старий одяг? Ця жирна серйозно? Яке нахабство! Хоча, звісно, якщо цей одяг цілий і з доброї тканини...
Під Академією, схоже, існував цілий світ. Це був лабіринт підвалів, льодяних льохів, комор, кухонь та посудомиєнь, і кожен з мешканців цього світу або щось ніс, або щось качав, або щось штовхав, або просто стояв і кричав на інших. Бабуня зауважувала приміщення, заповнені льодом, та приміщення, червонясто освітлені розпеченими печами розміром з усю стіну. З пекарень долинав запах свіжого хліба, а з пивниць — старого пива. І все пахнуло потом та дров’яним димом.
Домоправителька провела її вгору старими гвинтовими сходами й відчинила двері ключем з величезної зв’язки, що висіла в неї на поясі.
Кімната, в яку вони зайшли, була вся рожева і в оборочках. Оборочки були навіть на речах, які жодна притомна людина не стала би прикрашати оборочками. Здавалося, ви потрапили всередину цукрової вати.
— Дуже мило, — сказала Бабуня, і, відчуваючи, що від неї цього чекають, додала: — Видно смак.
Вона роззирнулась у пошуках місця без оборочок, аби присісти, і зрозуміла, що це безнадійно.
— Ох, про шо я тіки думаю? — защебетала домоправителька. — Мене звуть пані Герпесюк, та це ви знаєте, звичайно. А я маю честь говорити з?..
— Що? А, Бабуня Дощевіск, — відповіла Бабуня. Оборочки діяли їй на нерви. Вони псували все враження від рожевого кольору.
— Я, звичайно, й сама ясновидиця, — додала пані Герпесюк.
Бабуня нічого не мала проти передбачень майбутнього — за умови, що за це бралися люди без відповідного дару, тобто насправді передбачень не робилося. Одначе інша справа, коли це робили ті, хто мав би розуміти можливі наслідки. Вона вважала, що навіть найкраще майбутнє — дуже крихка штука, і якщо в нього вдивлятися надто сильно, воно зміниться. Бабуня мала досить складні теорії щодо часу й простору та того, чому до них слід ставитися з повагою; на щастя, хороші ясновидці були рідкістю, і в кожному разі клієнти віддавали перевагу поганим ясновидцям, на яких завжди можна покластися, якщо вам потрібна та чи інша доза бадьорості та оптимізму.
20
Англійська абревіатура MYRRYT, що стосується нумерологічного символу, який пов’язаний, зокрема, з ідеалізмом та чистотою помислів. —