Вона вкотре пошкодувала, що костур не вміє розмовляти. Інші служниці ставилися до неї добре, але поговорити з ними було неможливо — принаймні, про чари.
Вона також вирішила, що їй слід почати вчитися читати. Мистецтво читання на вигляд було ключем до чарівницького мистецтва, яке складалося з самих лише слів. Скидалося на те, що чарівники вважали назви тим самим, що й речі, й думали, що коли змінити назву, зміниться й річ. Ну чи щось на кшталт того.
Читання — отже, бібліотека. Саймон казав, там тисячі книжок. Серед усіх тих слів не могло не знайтися двох-трьох, які вона змогла б прочитати. Еск закинула костур на плече і рішуче вирушила до кабінету пані Герпесюк.
Вона майже прийшла, коли стіна прошепотіла:
— Агов!
Коли Еск придивилася, це виявилася Бабуня. Не те щоб стара відьма вміла ставати невидимою — просто вона мала хист розчинятися в довкіллі так, що ніхто її не помічав.
— Як справи? — спитала Бабуня. — Що там із чарами?
— Що ти тут робиш, Бабуню? — здивувалася Еск.
— Заходила передбачити майбутнє для пані Герпесюк, — пояснила відьма, із певним задоволенням демонструючи вузла зі старим одягом. Але під осудливим поглядом дівчинки її усмішка поблякла.
— Ну так, у місті все не як у нас, — сказала вона. — Городяни завжди переймаються своїм майбутнім — це тому, що вони не їдять натуральних продуктів. І взагалі, — додала вона, зауваживши, що її голос затремтів, — чому це я не можу передбачити майбутнє?
— Ти ж сама казала, що Гільта користається з дурості своєї статі, — сказала Еск. — І ти сама казала, що тим, хто пророкує майбутнє, має бути соромно. І, врешті-решт, тобі не потрібен старий одяг.
— Гріш долар береже, — манірно відповіла Бабуня. Вона все життя прожила за цим принципом і не збиралася піддатися впливові тимчасового процвітання. — Тебе добре годують?
— Так, — сказала Еск. — Бабуню, слухай, чарівницьке чародійство — це самі лише слова...
— Завжди це казала.
— Та ні, я маю на увазі... — почала Еск, але Бабуня роздратовано здійняла руку.
— Не маю на це зараз часу, — заявила вона. — До ночі мені ще треба виконати кілька великих замовлень; якщо так піде далі, муситиму взяти когось у навчання. Можеш зайти до мене, коли матимеш вихідний чи що тут у них?
— Взяти когось у навчання? — нажахано перепитала Еск. — Тобто вчити на відьму?
— Ні, — відповіла Бабуня. — Тобто можливо.
— А як же я?
— Ну, в тебе свій шлях. Куди б він не вів.
— М-м-м, — вимовила Еск.
Бабуня дивилася на неї.
— Гаразд, маю йти, — нарешті сказала вона, розвернулася і покрокувала до входу на кухню. При цьому її плащ сколихнувся, і Еск помітила червону підкладку. Відтінок був темним, але колір — безумовно червоним. Для Бабуні, чий верхній одяг ніколи не мав іншого кольору, ніж практичний чорний, це було разючою зміною.
— Бібліотека? — перепитала пані Герпесюк. — Здається, бібліотеку ніхто не прибирає!
Вона мала цілком розгублений вигляд.
— А чому? — спитала Еск. — Хіба там не збирається пил?
— Гм, — сказала пані Герпесюк. Вона на хвилю замислилася. — Тепер, коли ти питаєш, я собі думаю, шо має збиратися. Але раніше шось про це не думала.
— Розумієте, в усіх інших місцях я вже прибрала, — медовим голоском повідомила Еск.
— Так, — погодилася пані Герпесюк. — Це правда, атож.
— Отже?
— Просто ми... ніколи цього не робили, — сказала пані Герпесюк. — Принаймні, на моїй пам’яті. Уявлення не маю, чому.
— Тоді... — сказала Еск.
— Ук? — сказав завідувач бібліотеки й позадкував від Еск. Але вона вже чула про нього і прийшла у всеозброєнні: вона запропонувала йому банан.
Орангутан повільно потягнувся до неї, а потім швидко вихопив банан і тріумфально вишкірився.
Можливо, в певних всесвітах робота бібліотекаря вважається цілком мирною, а найбільшою загрозою є падіння важких фоліантів з полиць на голову. Але порядкувати в чарівній бібліотеці — завдання не для легковажних. Заклинання мають силу, і те, що їх записують та пхають у палітурки, анітрохи не позбавляє їх цієї сили. Вміст книг витікає назовні. Ці книги схильні взаємодіяти, створюючи випадкові чари, наділені власною свідомістю. Чаклунські книги зазвичай приковують до полиць ланцюгами — але зовсім не від злодіїв...
Один такий випадок перетворив завбібліотеки на мавпу, і він категорично заперечував проти будь-яких спроб розчаклувати його, за допомогою жестів пояснюючи, що бути мавпою значно краще, ніж людиною, бо всі великі філософські питання зводяться до пошуків ще одного банана. До того ж довгі руки та чіпкі ступні ідеально годяться для роботи з високими стелажами.
Еск вручила йому ціле гроно бананів і зникла між стелажами перш, ніж він устиг заперечити.
Вона ніколи не бачила більше однієї книги водночас, тож вирішила, що всі бібліотеки мають такий вигляд, як ця. Щоправда, підлога на віддалі дещо дивно переходила в стіну; не дуже нормальним здавалося, що полиці обманюють очі, ніби перебуваючи в значно більшій кількості вимірів, ніж нормальні три; і добряче дивувало, що на стелі теж є стелажі, серед яких безтурботно походжають студенти.
Істина полягала в тому, що наявність такої кількості чарів спотворювала навколишній простір. Саму бавовну чи то фланель всесвіту скручувало між стелажами в найчудернацькіші форми. Мільйони ув’язнених слів, не в змозі вирватися, викривляли реальність круг себе.
Еск здавалося логічним, що серед стількох книжок має бути й така, яка вчить читати всі інші. Дівчинка не знала, як її знайти, але десь у глибині душі мала відчуття, що на обкладинці цієї книги мають бути зображені життєрадісні кролики та веселі кошенята.
Звісно ж, у бібліотеці не панувала тиша. Раз у раз лунало шипіння й шкварчання розряду чарів, і між полицями проскакувала октаринова блискавка. Стиха брязкотіли ланцюги. І звідусіль чути було шурхотіння тисяч сторінок у їхніх обтягнутих шкірою в’язницях.
Еск переконалася, що ніхто її не помічає, і потягла найближчий фоліант. Він розчахнувся в її руках, і вона похмуро впізнала ті самі, неприємні з вигляду, діаграми, що бачила у Саймоновій книжці. Літери були абсолютно незнайомі, і це її потішило — їй не хотілося б розуміти ці значки, схожі на зображення якихось тварюк, що вчиняли одна з одною якісь складні дії. Вона з зусиллям згорнула книгу, хоча слова неначе відчайдушно опиралися. На обкладинці було намальовано створіння, підозріло схоже на одну з Потвор з крижаної пустелі. На веселе кошеня воно не скидалося жодним чином.
— Привіт! Ес-с-ск, це ти? Як ти с-с-сюди потрапила?
Поряд стояв Саймон, тримаючи під кожною пахвою по книжці. Еск зашарілася.
— Бабуня мені так нічого і не пояснила, — сказала вона. — Про чоловіків і жінок.
Саймон нерозуміюче подивився на неї. Потім всміхнувся. Еск ще раз обдумала його запитання.
— Я тут працюю. Підмітаю, — на підтвердження вона помахала костуром-мітлою.
— Тут?
Еск закліпала на нього. Вона почувалася самотньою, розгубленою і більше ніж трішечки зрадженою. Здається, у всіх було своє власне життя, лише не в неї. Решту свого життя вона має провести, прибираючи за чарівниками. Це було нечесно, і з неї було досить.
— Насправді ні. Насправді я вчуся читати, щоб стати чарівником.
Декілька секунд хлопець роздивлявся її своїми вічно мокрими очима. Потім акуратно взяв книгу з рук Еск і прочитав назву.
— «Демонологія Маліфикорум Генчеса Непутяш-Чого». І як ти збираєшс-с-ся навчитис-с-ся читати отаке?
— Гм, — сказала Еск. — Ну, треба просто робити спроби, поки не почне виходити, еге ж? Це як доїти чи в’язати, чи... — Її голос згас.
— Про ці речі нічого сказати не можу. А от ці книги можуть бути трохи, гм, агресивними. Якщо не бути обережним, вони починають читати тебе.
— Тобто?
— Роз-з-з...