— То він ще й по щаблях бігає[22]? — спитала Бабуня. — Дівчинко моя, все це спілкування з чарівниками призводить до того, що ти починаєш сприймати їх серйозно. Вони постійно називають себе Високоповажний той та Превелебний цей — такі правила гри. Чарівники ж мали б бути розумнішими, але навіть вони це роблять, і на кожному розі заявляють, що от вони — Най-Най-Най... Менше з тим: де той Високоповажний Як-там-його?
— Вони всі мають зараз обідати у Великій залі, — відповіла Еск. — То він може повернути Саймона?
— Оце вже питання питань, — зізналася Бабуня. — Не сумніваюся, що ми можемо досить легко повернути щось, що говоритиме та ходитиме, як і всі люди. Але чи буде це Саймон...
Вона підвелася.
— Не гаймо часу. Ходімо пошукаймо ту Велику залу.
— Ем-м-м, туди не пускають жінок, — сказала Еск.
Бабуня завмерла в дверях. Її плечі піднялися. Вона дуже повільно обернулася.
— Що ти сказала? — спитала вона. — Може, мене підвели мої старі вуха? Та не кажи, що підвели, бо це не так.
— Вибач, — сказала Еск. — Сила традицій.
— Я бачу, ти тут підчепила комплекс меншовартості, — холодно мовила Бабуня. — Піди-но знайди когось посидіти з хлопцем, а тоді подивимось, що в тій залі такого великого, що мені туди й носа не можна поткнути.
Отак і вийшло, що в ту мить, коли студенти та викладачі всіх факультетів Академії обідали в славетній залі, двері туди драматично розчахнулися.
Ефект, щоправда, зіпсувало те, що одна половина дверей відскочила від офіціанта і вдарила Бабуню по гомілці. Відтак, замість гордовито пройти шахівницею підлоги, відьмі довелося наполовину стрибати, наполовину кульгати. Вона могла лише сподіватися, що кульгає гордовито.
Еск дріботіла слідом і просто фізично відчувала сотні спрямованих на них пар очей.
Гудіння голосів і брязкіт столових приборів затихли. Впали кілька стільців. В дальньому кінці зали Еск побачила найвищих за званням чарівників, які сиділи за найвищим столом — власне, цей стіл висів у повітрі за кілька футів від підлоги. Чарівники здивовано дивилися на новоприбулих.
Один з чарівників середнього рангу — Еск впізнала в ньому викладача прикладної астрології — кинувся до них, розмахуючи руками.
— Ні-ні-ні, — закричав він. — Ви помилилися дверима! Ви мусите піти!
— Не звертайте на мене уваги, — спокійно відказала Бабуня, оминаючи його.
— Ні-ні-ні, це суперечить звичаям, ви повинні негайно піти. Дамам сюди не можна!
— Я не дама, я відьма, — відповіла Бабуня. Вона обернулася до Еск: — Він — з найголовніших?
— Не думаю, — сказала Еск.
— Гаразд. — Бабуня знову обернулася до викладача. — Знайдіть мені якого-небудь головного чарівника, будь ласка. Чимшвидше.
Еск поплескала її по спині. Кілька чарівників, які, на відміну від решти, зберегли присутність духу, встигли спритно вислизнути за двері, й зараз, під смішки та посвистування студентів, у дверях з’явилися загрозливі постаті кількох швейцарів. Еск ніколи не мала надмірної любові до швейцарів, які провадили власне приватне життя у своїх прибудовах, але зараз відчула до них сплеск співчуття.
Двоє з них простягли волохаті руки і вхопили Бабуню за плечі. Її рука на мить зникла за спиною, потім зробила кілька блискавичних рухів — і швейцари відступили, лаючись та затискаючи подряпини.
— Шпилька для капелюха, — пояснила Бабуня. Вона підхопила Еск вільною рукою й попрямувала до летючого стола, застережно зиркаючи на кожного, хто був хоча б на вигляд здатним перепинити їй шлях. Молодші студенти, швидко зметикувавши, що мають безкоштовне видовище, тупали ногами, били в долоні та гриміли тарілками по довгих столах. Стіл старших чарівників зі стукотом опустився на плитку, а самі вони поспішно вишикувалися за спиною Прямокута, який тим часом намагався зібрати докупи всі запаси своєї поважності. Його зусилля не досягли ефекту; дуже непросто мати поважний вигляд, коли в тебе за коміром стирчить серветка.
Він здійняв руки, вимагаючи тиші, і зала замовкла, вичікувально спостерігаючи, як Бабуня та Еск ідуть до нього. Відьма з цікавістю поглядала на старовинні портрети та статуї давно спочилих чарівників.
— Це що за фізії? — куточком вуст спитала вона.
— Колишні головні чарівники, — прошепотіла Еск.
— Вони мають такий вигляд, ніби всі мають закреп. Ніколи не бачила чарівника без подібних проблем, — сказала Бабуня.
— Можу тільки сказати, що прибирати за ними — добряча морока, — відповіла Еск.
Прямокут стояв, широко розставивши ноги та схрестивши руки на грудях, а черево його скидалося на схил для лижників-початківців. В цілому його комплекція викликала в пам’яті Генріха Восьмого, хоча з тим же успіхом це міг би бути й Генріх Дев’ятий чи Генріх Десятий[23].
— Ну? — поцікавився він. — Що означає цей рейвах?
— Він — найголовніший? — спитала Бабуня в Еск.
— Я, шановна, Архіректор! І мені випало керувати цією Академією! А ви, шановна, ступили на вкрай небезпечну територію! Попереджаю вас, що... Припиніть так на мене дивитися!
Прямокут похитнувся назад, здійнявши руки, аби затулитися від Бабуниного погляду. Чарівники за його спиною сипонули навсібіч, перекидаючи столи в поспішній спробі сховатися від погляду відьми. Бабунині очі змінилися.
Еск ніколи не бачила їх такими. Вони стали повністю срібними, ніби маленькі круглі дзеркальця, які відображали все, що бачили. Прямокут зробився ледве помітною цяткою в їхній глибині — роззявлений рот, відчайдушно розмахують тоненькі, як сірники, руки.
Архіректор вперся спиною в колону, і це зіткнення повернуло його до тями. Він роздратовано струсонув головою, склав долоню чашкою й послав у напрямку відьми струмінь білого вогню.
Не відводячи райдужних очей, та здійняла руку й відбила полум’я вгору. Пролунав вибух, і зі стелі посипався дощ уламків.
Очі Бабуні розширилися.
Прямокут зник. Там, де він щойно стояв, згорнула кільця величезна, готова напасти змія.
Бабуня зникла. Там, де вона щойно стояла, з’явився великий плетений кошик.
Змія перетворилася на гігантського плазуна з глибини епох.
Кошик став сніговієм Крижаних Велетнів і вкрив чудовисько кригою.
Плазун став готовим до стрибка шаблезубим тигром.
Віхола перетворилася на яму киплячої смоли.
Тигр зумів обернутися орлом, що вже розправив крила.
Яма смоли стала ковпаком із китичкою.
Нові й нові форми миготіли все швидше. По залі танцювали кольорові тіні. Зриваючи з борід і пальців октаринові іскри, здійнявся густий і маслянистий чародійський вітер. Очі Еск засльозилися: все, що вона могла розібрати — це постаті Бабуні та Прямокута, блискучі статуї в бурі мінливих картин.
І тут вона почула пронизливий звук майже на межі людського слуху.
Вона вже чула його там, на холодній рівнині — часте цвірінькання, гудіння рою комах, шурхотіння мурашника...
— Вони йдуть! — верескнула вона, перекриваючи галас і шум. — Вони вже майже тут!
Вона видерлася з-за столу, де ховалася від чародійської дуелі, і спробувала дотягтися до Бабуні. Порив сирих чарів збив її з ніг і кинув на крісло.
Звук посилився так, що повітря гуло, ніби над трупом тритижневої давності літнього дня. Вона знову спробувала дотягтися до Бабуні — й сахнулася від зеленого полум’я, що проревіло вздовж її руки та обпалило їй волосся.
Вона гарячково заозиралася в пошуках інших чарівників, але ті, повтікавши від чародійської бурі, налякано коцюрбилися за перекинутими меблями, доки ця буря шаленіла над їхніми головами.
Еск пробігла через усю залу й вибігла у темний коридор. Навколо клубочилися якісь тіні, а вона, схлипуючи, пробиралася вгору сходами й далі сповненими гудіння коридорами до кімнатки Саймона.
Бабуня сказала, що щось спробує захопити його тіло. Щось, що ходитиме й розмовлятиме, як Саймон, але буде чимось іншим...
Біля дверей товклася зграйка студентів. Вони повернули їй назустріч бліді обличчя; її рішучий поступ спантеличив їх достатньо, аби вони нервово розступилися.
22
В оригіналі замість слова «щабель» вжито «degree», яке англійською може означати «рівень», «ступінь» або ж «градус». Відтак Бабуня вирішує, що йдеться про кут нахилу тіла; але гра слів тут подвійна, оскільки Бабунине запитання «you mean he’s bent?» («хочеш сказати, він згорблений?») зі сленгу можна перекласти як «хочеш сказати, він — безчесна людина?». —
23
Короля Англії Генріха Восьмого Тюдора зазвичай згадують як приклад неймовірного зросту (особливо за тогочасними мірками) та ваги. Хоча замолоду він був струнким і спортивним, а на ожиріння почав страждати лише в останні роки, після травми ноги. В описі Прямокута автор натякає, що Архіректор міг би не те що дорівнятися до Генріха Восьмого, а навіть його перевершити. —