— Архіректоре? — видихнув чарівник. — Ви живі? Тобто... Ми чули, вас викрала... — він знову позирнув на Бабуню. — Тобто... Тритл сказав нам, що...
— Ук, — повідомив бібліотекар, пхаючи назад під палітурку кілька особливо непокірних сторінок.
— Де юний Саймон і дівчинка? Що ви з ними зробили? — суворо спитала Бабуня.
— Вони... Ми їх принесли сюди, — відповів чарівник, задкуючи. — Е-е-е...
— Показуйте, — звелів Прямокут. — І, друже, припиніть заїкатися, ніби жінок у житті не бачили.
Чарівник сковтнув і енергійно закивав.
— Звичайно. І... Тобто... Будь ласка, за мною... Е-е-е...
— Ви ж не збиралися згадати про звичаї? — поцікавився Прямокут.
— Е-е-е... Ні, Архіректоре.
— Чудово.
Майже наступаючи на стоптані п’яти його черевиків, вони пройшли за ним повз заклопотаних чарівників, більшість із яких покидали роботу, дивлячись услід Бабуні.
— Мені це починає набридати, — куточком вуст повідомив Прямокут — Доведеться мені прийняти вас у почесні чарівники.
Бабуня дивилася просто перед собою, і її губи ледь поворухнулися:
— Тільки спробуйте, — просичала вона, — і я прийму вас у почесні відьми.
Рот Прямокута негайно стулився.
Еск і Саймон лежали на столі в одній з бокових читальних зал під наглядом півдюжини чарівників. Останні нервово відступили назад при наближенні згаданого тріо та бібліотекаря, який квапився слідом.
— Я тут подумав, — сказав Прямокут, — мабуть, краще дати костур Саймонові? Він усе ж таки чарівник, і...
— Тільки через мій труп, — відрубала Бабуня. — І через ваш. Потвори висотують Силу через хлопця; хочете дати їм ще більше?
Прямокут зітхнув. Він просто-таки милувався костуром — це був один із найкращих костурів, які він бачив за своє життя.
— Гаразд. Ви, безумовно, маєте рацію.
Він нахилився, поклав костур на сплячу Еск і театрально відступив.
Нічого не сталося.
Один із чарівників нервово розкашлявся. Нічого не ставалося і далі.
Візерунки на костурі неначе єхидно всміхалися.
— Не діє, — сказав Прямокут. — Чи не так?
— Ук.
— Дайте йому трохи часу, — сказала Бабуня.
Вони дали костуру час. На вулиці гроза міряла кроками небо, намагаючись позривати з будинків дахи.
Бабуня присіла на купу книжок і потерла очі. Прямокут поліз до кишені з кисетом.
Чарівника з нервовим кашлем вивів з приміщення хтось із колег.
— Ук, — оголосив бібліотекар.
— Знаю! — скрикнула Бабуня так, що напівготова цигарка випала з напівмертвих пальців Прямокута, сиплючи навсібіч тютюном.
— Що?
— Ми не завершили.
— Що саме?
— Вона ж не може користуватися костуром, — пояснила Бабуня, підводячись.
— Але ви казали, що вона ним замітала, і він захищав її, і... — почав Прямокут.
— Ні-ні-ні, — сказала Бабуня. — Звідси лише випливає, що костур користується собою, або нею, але вона сама ним користуватися нездатна, розумієте?
Прямокут поглянув на два непорушні тіла.
— Вона повинна бути здатна ним користуватися. Цілком нормальний чарівницький костур.
— Он як, — мовила Бабуня. — То, виходить, вона — цілком нормальний чарівник?
Прямокут завагався.
— Ну, звичайно ж, ні. І ви не можете просити нас визнати її чарівником. Де прецеденти?
— Де що? — різко спитала Бабуня.
— Такого раніше не траплялося.
— Багато чого раніше не траплялося. Ми от теж народжуємося лише раз.
Прямокут благально поглянув на неї.
— Але це суперечить усім зви...
Він почав вимовляти «звичаї», але затнувся на півслові й замовк.
— Де це сказано? — тріумфально спитала Бабуня. — Де сказано, що жінка не може бути чарівником?
В голові Прямокута промайнула низка думок:
«...Це не сказано „десь“, це сказано скрізь.
...Але юний Саймон, схоже, доводив, що „скрізь“ настільки схоже на „ніде“, що насправді їх не розрізнити.
...Чи хочу я, щоб мене запам’ятали як першого Архіректора, який допустив до Академії жінку? Хоча... Тоді мене точно запам’ятають.
...А ця відьма таки справляє враження, коли отак виступає.
...Костур має власну думку.
...В усьому цьому є певний сенс.
...З мене глузуватимуть.
...Це може не спрацювати.
...Це може спрацювати».
Вона не могла їм вірити. Але не мала вибору.
Еск дивилася на жахливі морди, що втупилися в неї згори вниз, та огидно худющі тіла, на щастя, прикриті.
Вона відчула поколювання в долонях.
У світі тіней ідеї реальні. Ця думка ніби пробігла вгору по її руках.
Це була життєствердна думка, що пінилася, мов шампанське. Вона розсміялася, розвела руки — і костур заіскрився в них, немов твердий шматок електроструму.
Потвори нервово зацвірінькали, і кілька з тих, що стояли позаду, почали відступати подалі. Поспішно відпущений Саймон упав на долоні й коліна в пісок.
— Ось воно! — закричав він. — Скористайся костуром! Вони налякані!
Еск усміхнулася йому і продовжила роздивлятися костур. Вона вперше зрозуміла, що насправді зображали візерунки.
Саймон схопив пірамідку і підбіг до неї.
— Ну ж бо! — вигукнув він. — Вони ж його бояться!
— Перепрошую?
— Скористайся костуром, — наполегливо вимовив Саймон і потягнувся до нього. — Е! Він мене вкусив!
— Пробач, — сказала Еск. — Про що ми розмовляли? — вона підняла погляд і ніби вперше в житті подивилася на Потвор, які тужливо цвірінькали. — А, про цих. Вони є тільки в наших головах. Якби ми в них не вірили, їх би взагалі не існувало.
Саймон озирнувся на Потвор.
— Чесно кажучи, важко зрозуміти.
— Гадаю, нам час повертатися додому, — сказала Еск. — Там хвилюватимуться.
Вона звела руки, і костур зник, тільки її долоні якусь мить світилися, ніби вона тримала їх навколо вогника свічки.
Потвори завили. Кілька з них впало.
— Найважливіше в чарах — це те, як ти їх не використовуєш, — казала Еск, беручи Саймона за руку.
Він подивився на фігури, що корчилися навкруг них, і дурнувато всміхнувся.
— Не використовуєш? — перепитав він.
— Авжеж, — підтвердила Еск, ідучи разом із ним на Потвор. — От спробуй сам.
Вона витягла руки, дістала костур із повітря і простягла його хлопцеві.
Він наблизився, але раптом відсмикнув руку.
— Е, ні. По-моєму, не дуже я йому подобаюсь.
— Думаю, якщо я сама дам його тобі, все буде гаразд. Із цим він не посперечається, — сказала Еск.
— А куди він зникає?
— Гадаю, стає ідеєю самого себе.
Він простягнув руку і зімкнув пальці навколо осяйної деревини.
— Та-ак, — промовив він, підіймаючи костур у класичній позі чарівника-месника. — Зараз я їм покажу.
— Ні, не так.
— Що значить «не так»? Я отримав силу!
— Вони, ну... Ніби відображення нас самих, — пояснила Еск. — Власне відображення не перемогти, воно завжди буде таким же сильним, як і ти. Ось чому вони підбираються ближче, коли хтось практикує чародійство. І вони не стомлюються. Живляться вони чарами, тож і чарами їх не перемогти. Ні, справа не просто в... Не в тому, що хтось не користується чарами, бо не може. Це нічого не дасть. А от коли ти міг би скористатися чарами, але не робиш цього — це справді вибиває їх із колії. Це їх жахає. Якби всі перестали користуватися чарами, ці Потвори вимерли б.
Потвори перед ними збивали одна одну з ніг у спробах утекти.
Саймон подивився на костур, на Еск, на Потвор і знову на костур.
— Це треба добре обдумати, — невпевнено сказав він. — Я дійсно хотів би це все зрозуміти.
— Гадаю, в тебе чудово вийде.
— Тобто ти кажеш, що справжня сила — це коли ти пірнаєш у чари, але проходиш їх наскрізь і виходиш з іншого боку.
— Ну, це ж працює, чи не так?
Тепер вони були на холодній рівнині самі. Потвори вдалині видавалися фігурками, складеними із сірників.
— Цікаво, чи не це називають мольфарством?