“Дагенес нюхетер”, Стокгольм:
“Сьомий рік на ядерних полігонах планети панує тиша. Наближається до свого успішного завершення програма повного ядерного роззброєння, з якою Радянський Союз виступив у січні 1986 року. “Без’ядерний світ — цілком реальна перспектива, яка може бути реалізована в найближчі два-три роки” — до такої думки прийшли учасники пленарного засідання на заключних переговорах по ядерних і космічних озброєннях у Хельсінкі. Всі делегації одностайно відзначили прогрес у здійсненні програми глобального роззброєння. Своєрідним підсумком багатосторонніх переговорів стала ратифікація програми “зоряного миру”. Цим законодавчим актом нарешті покінчено з пресловутою програмою Ес-Ді-Ай”.
“Юманіте”, Париж:
“Після тривалих зволікань Ізраїль нарешті відкрив для міжнародного контролю свій ядерний завод у Дімоні (пустеля Негев, на південь від Мертвого моря).
Рада Безпеки ООН наклала вето на ядерну програму Пакистану. В Ісламабад вилетіла група експертів МАБРу, яка провела інспекцію ядерного комплексу в місті Кахуті.
На островах Принс-Едуард (південно-західна частина Індійського океану) тривають процедури, здійснювані національним персоналом Пів-денно-Африканської Республіки за участю міжнародних спостерігачів та експертів, по забезпеченню неучасті цього полігона у випробуваннях ядерної зброї.
Завершуються роботи по дезактивації атола Муруроа, колишнього французького ядерного полігона в Тихому океані, і прилеглих до нього територій”.
Крайтрон — такий собі крихітний електронний перемикач, який за мільйонну частку секунди може подавати точно визначену порцію електричного струму. На перший погляд, нічого особливого. Але тільки на перший погляд, бо крайтрон — це пусковий механізм для атомної бомби. Саме тому Технічний відділ засобів контролю МАБРу вніс цю мініатюрну цяцьку до своїх стратегічних каталогів. Зрештою, нічого дивного в цьому немає. Ще якихось три десятиліття тому — наприкінці сімдесятих років двадцятого століття — за крайтронами полювали агенти різних спецслужб та авантюристи. Всі вони намагалися правдами й неправдами роздобути і доставити клієнтам цю електронну начинку для ядерного пирога.
І ось саме з нього, з крайтрона, почалася ця історія…
Того дня мене викликав до себе в кабінет шеф Служби розслідувань Головного інспекторату МАБРу Хільмар Данієльссон і, ні слова не кажучи, вийняв із правої шухляди письмового столу мініатюрний електронний пристрій.
— Сподіваюся, вам знайома ця річ? — запитав вій, порушивши ефектну мовчанку.
Запитання не віщувало нічого приємного, інакше мене б не відкликали з відпустки. А був я аж на Андаманах — у справжньому раї для відпочиваючих… Справа, очевидно, не лише в крайтроні, подумки відзначив я, коли завжди врівноважений швед навіть забув привітати мене з поверненням. Отож я обережно відповів:
— Звичайно. Електронний перемикач, який приводить у дію атомні бомби. — Про всяк випадок, щоб виграти час, додав: — Надшвидкісний електронний перемикач, використовується в ядерних вибухових пристроях.
— Все правильно, інспекторе, — згідливо хитнув лев’ячою гривою Данієльссон. — Стратегічна цяцька. Забавка для дорослих. Тільки забавка небезпечна…
Я промовчав.
— Як нам вдалося встановити, — вів далі шеф, кладучи крайтрон назад у шухляду, — з опечатаного МАБРом складу Пентагону на території колишньої військово-морської бази “Едвардс” у штаті Техас було вкрадено триста крайтронів. Злодієм виявився колишній морський піхотинець, який працював там сторожем. Всю партію перемикачів він, виявляється, сплавив за десять тисяч доларів якомусь типові, з котрим познайомився в одному з нічних барів Далласа. Невідомець, довідавшись, у який спосіб робить гроші екс-вояка, запропонував йому цю оборудку. Кому призначалися крайтрони, ми не знаємо.
— А цей екземпляр, який ви щойно демонстрували мені, часом не з тієї партії? — поцікавився я.
— З тієї, — Данієльссон коротко глянув у напрямку шухляди, куди тільки-но поклав крайтрон. — Інтуїція вас не підвела, шановний Оксене Клим.
“Шановний” — означало, що шеф Служби розслідувань притримує для підлеглого якусь несподіванку.
— Так ось, — вів він далі. — Вчора на автостраді Вальпараїсо-Сантьяго блакитний “Форд” з чілійським номером врізався в контейнеровоз марки “Вольво”. Водій автомобіля загинув. Ним виявився американський громадянин Джордж Уїкер. Дорожня поліція, що прибула на місце катастрофи, знайшла в багажнику “Форда” сто крайтронів і програмне забезпечення для комп’ютера п’ятого покоління, записане на двох компактних гігабайтових дисках. Справу передано нам.
Данієльссон вичікувально подивився на мене, чи не хочу я часом прокоментувати почуте. Такого бажання він, очевидно, на моєму обличчі не прочитав, бо став пальцями лівої руки вистукувати на полірованій поверхні столу якийсь нервовий ритм: там-та-та-там-та-та-та-там-там… Бац! — шеф ляснув долонею, ритм урвався.
— День на підготовку — і негайно в Сантьяго, — тоном, що не допускав заперечень, промовив Данієльссон: — Там уже працюють троє спеціалістів з комп’ютерної техніки, яких відділ технічного забезпечення відкликав на наше прохання з бази ВПС Петерсон у Колорадо-Спрінгс.
— Наскільки мені відомо, люди МАБРу працюють у цьому колишньому Центрі Спеціального космічного командування СПЕЙСКОМ по лінії “зоряного миру”? — уточнив я.
— Цілком вірно, — кивнув у відповідь шеф. — Вони займаються переробкою програмного забезпечення Ес-Ді-Ай… Але тебе це не повинно хвилювати, оскільки працюватимеш у режимі автономного пошуку. Словом, карт-бланш для інспектора Оксена Клима на проведення операції вже заготовлений. Завтра отримаєш, як тільки віце-президент МАБРу перенесе на нього свій дактилоскопічний відбиток.
Що ж, завдання зрозуміле. Аби не гаяти часу, їду в Оперативний центр Служби розслідувань: треба уточнити свої повноваження й зорієнтуватися в обстановці, яка на цей час відома МАБРу по операції “Крайтрони”. Оперативний центр знаходився на околиці Женеви, і я, кермуючи туди своїм зеленим “БМВ”, намагаюся настроїтись на робочий лад. Звичайно, це мені не вдається. Перед очима ще продовжують накочуватися на піщаний берег Південного Андаману зеленаві хвилі Індійського океану, мелькають пальмові зарості, грона кокосових горіхів… Та що тут говорити — відпустка зіпсована через той бізнес відставного морського піхотинця. Але ж пропозиція передбачає попит. Отже, де його клієнти?
Мало хто з жителів планети підозрює, з якими труднощами доводиться стикатися експертам МАБРу, МАГАТЕ, спецпідрозділам ООН, інспекторам Служби розслідувань, щоб демонтувати ту чи іншу ядерну боєголовку, знешкодити хитромудрий вибуховий пристрій… Та якби ж то тільки це! Процес ядерного роззброєння виявився значно складнішим, ніж можна було сподіватись навіть у кулуарах зустрічей на найвищих рівнях, що передували конкретним крокам на шляху глобальної демілітаризації.
П’ять років тому, після успішного проведення під егідою ООН всесвітнього референдуму по негайному припиненню і забороні випробувань ядерної зброї, а також розробки й випробувань елементів космічної ПРО в навколоземному просторі, спеціальна резолюція Генеральної Асамблеї ООН зобов’язала всі ядерні держави приступити до ліквідації своїх ядерних арсеналів та інших засобів масового знищення. Тоді ж було створено і Міжнародне агентство по безпеці та роззброєнню, на яке покладався контроль за виконанням рішень ООН.