В залі Жак час од часу кидав насторожені погляди на відвідувачів, які сиділи за сусідніми столиками. Складалося враження, начебто співробітник “Ай-бі-кей” когось остерігається. Мій професійний досвід підказував, що я маю справу не з навіженим, який страждає манією переслідування, а з людиною гострого розуму, наполегливою і в той же час беззахисною. Чіпкий, проникливий погляд карих очей свідчив про неабиякий інтелект мого співрозмовника. З подальшої розмови мої припущення підтвердились.
“Цей репортаж — ваша ініціатива?” — поцікавився Жак, коли офіціант пішов виконувати замовлення.
“Як вам сказати, — дещо здивована таким початком розмови, відказала я. — Шеф-редактор наказав оперативно підготувати матеріал рекламного характеру про “Інтернешнл бізнес космос”.
“Виходить, вони заворушились… Я так і думав”, — замислено мовив мій співрозмовник.
— Мовчанка затягувалась, і я вирішила розрядити напружену атмосферу.
“Може, ви поясните, що це все значить? А то у мене закрадається підозра, що початок нашого знайомства починає скидатись на сценарій третьосортного кримінального фільму”.
— Мій жарт вивів Жака з задуми.
“Даруйте, — вибачливо всміхнувся він, незграбним рухом поправляючи окуляри. — Я, очевидно, справляю враження дивакуватої людини, недотепи, тюхтія… — Він знову ніяково всміхнувся. — Колись мені сказали, що я типовий представник рефлексуючої математичної братії”.
“То ви математик?” — уточнила я.
“Ви запитуєте про мою професію таким тоном, наче вважаєте її недоречною в “Ай-бі-кей”, — жартівливо примружив свої сумні очі Жак. Але сум у них не зник.
— Я зніяковіла. Хотіла було сказати щось на своє виправдання, але він випередив мене:
“Кажуть, що я непоганий спеціаліст по математичному забезпеченні комп’ютерів п’ятого покоління. Дещо я й справді знаю, непогано розбираюсь у багатопроцесорних системах”.
“І що ж вас зацікавило в моєму репортажі?” — підштовхнула я його до розмови, заради якої ми прийшли в цей затишний ресторанчик.
“Справа в тому, що два роки тому я уклав контракт з “Ай-бі-кей” на участь у доводці програмного забезпечення суперкомп’ютера, який має забезпечувати виведення на орбіту “космічних катафалків”. Ідіотське заняття — торувати шлях покійникам у космос, але фінансовий бік справи переважив мої сумніви”.
“І що ж вас непокоїть? Невже боїтеся, що спричините небіжчикам якісь незручності неточними розрахунками?” — вставила я недоречний жарт.
“В історії, з якою я хочу вас познайомити, сеньйорито, дуже мало смішного”, — сумно мовив Жак, опустивши очі долу.
— Нам саме принесли вечерю, і я вирішила заповнити незручну паузу знайомством з тутешньою кухнею. Мій співрозмовник також узявся було за ніж і виделку, але розсіяно відклав їх і став розповідати далі:
“Суть доводки полягала ось у чому. Після ратифікації програми “зоряного миру” та ліквідації структур і організацій, причетних до Ес-Ді-Ай, компанія “Ай-бі-кей” була змушена вийти зі сфери впливу Пентагону, повністю зосередившись на своєму космічному бізнесі. “Ай-бі-кей” арендувала в НАСА два “Челленджери” і один “Діскавері”, а також місце на стартовому майданчику колишньої військово-космічної бази США “Матавері”, що на острові Пасхи. Свого часу уряд диктатора Піночета віддав цей острів у розпорядження американських військових. Тут мали здійснювати посадку кораблі багаторазового користування в рамках програми Ес-Ді-Ай. Раніше “космічні катафалки” планувалося запускати з авіабази Ванденберг у Каліфорнії. Тож роботу суперкомп’ютера і його програми належало прив’язати до нового місця запуску”.
— Піцца виявилась смачною, однак гурманські почуття не домінували над моєю свідомістю. Я продовжувала уважно слухати дивного співрозмовника.
“Так ось, — Жак зробив паузу, відтак нахилився до мене і швидко прошепотів: — Серед математичного забезпечення, з яким довелося мені працювати, я випадково натрапив на диск оперативної пам’яті, інформаційний зміст якого складали операційні програми знищення космічних орбітальних станцій. На моє запитання, як ця програма опинилась на “гасієнді Дорнбергера” (так називається лабораторія компанії, в якій проводяться основні комп’ютерні розробки, та й, як я переконаний, не тільки комп’ютерні), мені ввічливо пояснили, що компанія має дозвіл на переробку старих комп’ютерних програм Пентагону, які зберігаються на складах, чекаючи своєї черги на демілітаризацію. А взагалі мені порадили зосередити свою увагу на виконанні завдань, передбачених умовами контракту. Я зробив вигляд, що вдовольнився поясненням, однак відтоді став уважніше придивлятися, що діється навкруги. Невдовзі вдалося встановити, що математичне забезпечення, котре з відомих вам причин не було використане в програмі Ес-Ді-Ай, доставляє на “гасієнду Дорнбергера” якийсь американець на ім’я Джордж. Здебільшого це були мегабайтові диски. Програми, записані на них, свого часу мали бути використані при реалізації Ес-Ді-Ай.
“Ви не помиляєтесь?” — стривожено запитала я.
“В компанії “Ай-бі-кей” працюють лише спеціалісти екстра-класу. Компанія може дозволити собі таку розкіш. Бізнес є бізнес, тим паче коли з ним пов’язаний космос і, думається мені, дещо інше…”
“Ви хочете сказати, що “Ай-бі-кей” займається чимось протизаконним?” — поставила я питання руба.
“Я можу говорити лише про підозри. Кожен із спеціалістів має доступ до обмеженого кола питань, займається вузькою темою. Основні важелі “похоронного бюро” знаходяться не на “гасієнді Дорнбергера”. Тут лише вивіска-реклама… І ось коли я прочитав ваш репортаж з офіса “Ай-бі-кей”, то зрозумів, що незабаром події можуть набрати неконтрольованого розвитку”.
Долорес замовкла, наче пригадуючи подробиці своєї розмови з Жаком Дюїно, а мені не давало спокою прізвище Дорнбергер. Зовсім недавно я десь чув його… Ага! Згадав. Інформацію про гітлерівського генерала Вальтера Дорнбергера я читав на екрані монітора в аудовізуальній лабораторії Оперативного центру МАБРу.
— Хто такий цей Дорнбергер? Часом не нацистський злочинець, який у роки другої світової війни займався розробкою ракет, а після розгрому “третього рейху” став батьком американської протиракетної оборони? — запитав я.
Сеньйорита якусь хвильку нерозуміюче дивилася на мене, потім, ніби щось пригадавши, повільно відповіла:
— Не виключено… До речі, я цікавилась у Жака походженням назви гасієнди, але він не зміг чогось певного сказати. Йому лише відомо, що гасієнда розташована на території старої німецької колонії, яка виникла одразу після другої світової війни. Це на кордоні з Аргентіною.
— Ми спробували було дістати повнішу інформацію про таємничу гасієнду, — втрутився Пабло, який, видно, нарешті відчув довіру до мене, — але офіційна інформація обмежилась загальною короткою довідкою. Мовляв, територія придбана з комерційною метою, а держава не має права втручатись у діяльність приватної компанії.
Я вирішив дати зрозуміти моїм співрозмовникам, що й МАБРу дещо відомо.
— Нас не дивує, що навіть зараз території деяких латиноамериканських країн розглядаються певними силами як плацдарм для підриву термоядерного мораторію, для нових авантюр. Ратифікація програми “зоряного миру” викликала невдоволення серед екстремістських угруповань, яких у силу історичних обставин чимало розвелося в Південній Америці. Колишні диктаторські режими залишили після себе особливий соціально-політичний спадок. Викорчовування профашистських настроїв — справа навіть не одного десятиліття. На жаль, декому перспектива всезагального роззброєння видається найчорнішою…